Ситуація на Сході: як бійці оцінюють можливість вторгнення [ Редагувати ]

Про те, що відбувається на прифронтовій території? Наш воєнкор Руслан Смещук каже: ситуація на передовій зараз діаметрально протилежна тому, що діється на фронті дипломатичному. Бо на Донбасі - незвично... тихо. Як таке затишшя і можливість ймовірного вторгнення оцінюють самі бійці?

Руслан Смєщук, кореспондент:

Зараз тут на лінії зіткнення складається дуже незвична, або навіть дивна ситуація. З одного боку щоденний інформаційний тиск про ймовірне російське вторгнення, з іншого - реальне зменшення кількості обстрілів. Так на цьому тижні декілька діб поспіль стояла тиша.

І тривало таке аж до четверга. До раптового короткочасного загострення.

Прилетіла сто двадцята міна - і нашу позицію знищила. Все згоріло практично.

Це - передова під Золотим. Агломерація шахтарських селищ на лінії зіткнення. Саме тут зав'язався бій.

Дмитро, військовослужбовець Збройних сил України:

В цей момент я знаходився тута, на посту на спостережніку. Була стрілецька зброя - ось суди по перекриттям, ВОГи прилітали, РПГ, працював ДШК, кулемети.

Михайло, військовослужбовець Збройних сил України:

Я рубав, різав дрова. Як раз виключив пилку і почув виходи. І почув приходи, і біля нас там впала вісімдесята міна. Ми зразу по укриттях розбіглися, поховалися, щоб нікого не було.

Інтенсивний обстріл ворог вів не менше як сорок хвилин.

Михайло, військовослужбовець Збройних сил України:

Вони хочуть подавити наш морально-психологічний стан однозначно. Вони працюють так - відчувають де є більш активна позиція, вони її подавлюють. Моментально. Усіма своїми засобами.

А це вже легендарне селище Піски біля Донецького аеропорту. Того дня тут теж було гаряче.

Андрій, військовослужбовець Збройних сил України:

Були постріли, була автоматична зброя, кулемети були... а по нашим сусідам були більш потужні пригоди.

Зараз на фронті загалом - ані миру, ані війни. Вдень - переважно тихо. Вночі - гучніше.

Олександр, військовослужбовець Збройних сил України:

Раз на раз не приходится. Бывает каждый день, бывает неделю нема.

Олександр, військовослужбовець Збройних сил України:

Постреливают чтобы дал ответочку. Вылез в бойничку - и получил пулю в лоб. Вот так они выманивают, цикают потихоничку.

На такий вогонь вояки здебільшого не зважають. І навіть не вважають за обстріли. Бо за цією "завісою" може ховатися одна з найбільших небезпек - снайпери. Перший застрелений цьогоріч армієць загинув саме від рук тихих професійних убивць.

Дмитро, військовослужбовець Збройних сил України:

Недавно у наших сусідів був двохсотий від снайпера. Вони сидять і вичікують. Противник робить поодинокі виманюючі постріли, щоб бійці вилізли і спостерігали. І в той момент може спрацювати снайпер.

Загалом цей фронтовий тиждень, на моїй пам'яті - мабуть, один із найспокійніших за весь час збройного протистояння.

Руслан Смєщук, кореспондент:

Є і ще один фактор. Зараз тут на Сході працює дуже багато міжнародних знімальних груп та репортерів. Такого тут не було, мабуть, з 15-го року. Можливо, саме через таку прискіпливу світових ЗМІ ворог і зачаївся.

А ось в інформаційній площині - навпаки. Щодня нові, тривожні повідомлення. Але більшість бійців, з якими я спілкувався тут в окопах - спокійні. І просять українців - там, на мирних територіях:

Микола, військовослужбовець Збройних сил України:

Менше паніки! Потому шо дивишся по новостям - деколи, чуть не наступленіє сьогодні. Чуть не через годину. Менше паніки.

Бо саме страх, некерована паніка й невпевненість в українській армії і є одним із завдань Кремля. Проте самі армійці, які й триматимуть у разі чого перші удари, зібрані та мотивовані.

Ілля, військовослужбовець Збройних сил України:

Для мене ця війна особиста - в мене багато родичів зі східної України. Мати - з Горлівки. Багато моїх друзів загинули тут. Ті, що старші за мене. Тому це - особисте.