Ізюмський напрямок: наскільки важка ситуація в регіоні? [ Редагувати ]

Найважчі дні за весь час війни переживає Сєвєродонецьк. Ворог не припиняє штурм ані на хвилину. На околиці росіяни стягнули додаткові сили з окупованого Луганська. Мости, які вели до міста, підірвані. А територію підприємства "Азот", у сховищах якого намагаються врятуватися близько півтисячі мирних жителів із дітьми, рашисти безжально бомбардують...

Із землею ворог рівняє й інші міста й села Донбасу. Ситуація в регіоні дуже важка. Наш воєнкор Руслан Смещук вирушив на Ізюмський напрямок, до кордону Донецької та Харківської областей. Як виглядає війна - побачимо в його ексклюзивному репортажі.

Руслан Смещук, кореспондент:

Зараз ми їдемо на передові позиції Барвенківсько-Ізюмського напрямку, в якийсь момент ця ділянка фронту була вкрай напружена - адже тут росіяни зосередили значні сили й намагалися відрізати донбаське угрупування Збройних Сил. Проте через вкрай важку, але розумну оборону - росіян тут знекровили, вибили техніку та особовий склад до того рівня що через втрати ті підрозділи російські, які атакували тут - фактично перестали функціонувати як військова одиниця. Ну а ми подивимось на власні очі, що тут відбувається.

Це кордон Донецької та Харківської областей. Чим ближче до лінії зіткнення - тим гірші дороги, тим більше вирв та ракет навкруги. Ну і більше ймовірність піймати приліт.

Гра в рулетку…в росiйську. Як повезе…буває обстріли, що попадаємо, головне не зупинятись, якщо бачимо що десь хтось обстрілює - головне не зупинятись - бо в рухому мішень трошки важче попасти.

Місцеві фронтові селища - геть розбиті - та знелюднені.

Прямо посеред двору тут можна побачити нерозірвану авіабомбу. Цю просто прикрили дерев'яшками, ну щоб випадково не штовхнути. А поряд - на сусідній вулиці демонстрація, Що буде, якщо вона все ж таки вибухне.

Руслан Смещук, кореспондент:

Ну от такі вирви, чи навіть не вирви - а реальні кратери залишаються після розриву авіаційної бомби.

Ну і звісно - періодичні обстріли.

Так, ну от щось починаеться обстріл. В принципі тут таке - постійно.

Періодично відбуваються бої - на короткій дистанції.

Повезло, що він попав в оцю защіту, і вона відкинула снаряд, зламала струю. І механіка запаяло, механіка я кувалдою вибивав вже знутрі. Щоб він зміг вилізти, бо він люк не міг відкрити. Бо там все завернуло.

Сергій - танкіст. Саме вони часто на собі відчувають всю важкість ближнього бою. Його екіпаж зійшовся з російським танком.

Сергій, військовослужбовець ЗСУ:

Піхота просила помогти їм, ми вийшли із за повороту - і він такий стоїть - метрів менше ста. Я один раз вистрелив - він не поняв откуда. Ми назад закотились я там з балістикой трохи переплутав.

А потім - знову атака.

Сергій, військовослужбовець ЗСУ:

Я вискакую, щоб ще раз його влупить - а він повернув пушку в сторону, і я питаюся стрельнуть - а в мене ще конвейер загружается. І він башню на мене повертає. І воно як в кіно, бл***, ти майже бачишь як снаряд в тебе вилітає. І я йому блін плюху тоже. Вистрилив в нього він в мене - там вже піхота його добила с "Джавелінів".

Його танк - посічений осколками. Це наслідки полювання російських ракетників.

Руслан Смещук, кореспондент:

Ну от такі вирви - це, так би мовити, матеріальні знаки уваги від ворожої артилерії - до наших танкістів, адже росіяни шукають де стоять бойові машини. Шукають яким чином, просто обстрілюють квадрат за квадратом ті місця, де можуть розташовуватись танки.

Михайло, військовослужбовець ЗСУ:

Мы занимаемся двигателем, хотели коробки поднять отрегулировать, Серега пулеметы чистил - и тут в 20, 30 метрах по нам давай грады падать. Они в основном этим стреляют, а пехотинцы их по посадкам сидят.

Градами по нас вдарили, дірок насверлили гади… отут дірочка, отам дірочка…ми як раз танк ремонтували - і вони як начали падать, ми фьють - як курчата під квочку під танк сховалися…вилізли - воно в ушах все свистить.

Проте ще кілька тижнів тому - вогневий тиск на наші позиції був сильніший.

Михайло, військовослужбовець ЗСУ:

И самолеты были, и вертолеты… слышали мы - что вертушки их летают, издалека стреляют, а больше не летает…вы понимаете с чем это связано? Бояться, потому что они как не прилетают - сбивают их. Они просто такого не ожидали - как в начале войны.

Проте найбільший тягар зараз лягає на українську артилерію - і реактивну, і ствольну.

Вели вогонь по нашій піхоті, а ми вгамували їхню зброю.

Стреляют пушки из кустов.

Попри суттєву перевагу росіян в стволах, їх - б'ють. Українські артилеристи протиставляють кількості - швидкість, прицільність і кваліфікацію.

Роман, військовослужбовець ЗСУ:

Це як гра така - ви розумієте, хто бистріше, хто кого помітить…завжди планується шляхи відходу. Кудой, як ідеш, дивлячись в яку сторону будуть обстрілювати. Вони можуть прочісувати навмання взагалі.

І ось навіть в таких умовах, тут живуть мирні мешканці. Борис - єдиний, хто залишився у своєму селі. Його ми зустріли, коли він йшов у гості до своїх друзів. Ті - теж єдині жителі вже в іншому селищі. Люди неймовірного спокою та фаталізму.

Борис, єдиний місцевий житель:

Ну а что сделать, работа у меня тут. Я сторожую пасеку. 350 уликов куда перевезешь? С одних бомб под другие? - Вы очень храбрый человек. - Ну а что сделаешь, привыкли уже.

Тим часом росіяни збільшують кількість обстрілів тилових міст Донеччини.

Оборона українського Донбасу триває.