Донбас залишається найгарячішою точкою фронту: ексклюзивний репортаж з Красногорівки [ Редагувати ]

А в Україні росіяни посилюють атаки. Сьогодні вдень атакували Дніпро. Вночі - били по Миколаєву та Харкову. У Лисичанську, напередодні, обстріляли з "Ураганів" чергу за водою. Люди стояли біля цистерни. Результат: - вісім загиблих, серед яких дитина. Двадцять поранених... Донбас залишається найгарячішою точкою фронту. Під масованими щоденними обстрілами там усі міста і селища.

Наш Ігор Левенок поїхав сьогодні до Красногорівки. Місто - фронтове. Там буквально гуманітарна катастрофа - немає ні води, ні світла, ні газу. Але місцеві, які там залишаються - й говорити не хочуть про евакуацію. Чому? Дивіться далі.

Ігор Левенок, кореспондент:

Красногорівка, нині це фронтове містечко дуже потерпає від ворожих обстрілів. Наслідки і руйнування можна побачити скрізь. Вчора рашисти вчинили спробу прорвати оборону нашого війська на цій ділянці фронту. Наші захисники відбили цей напад, але атаки на це містечко не припиняються. Московити безжально б'ють з великокаліберної артилерії по житлових кварталах. Страждають мирні люди.

Пан Володимир бідкається. В його хату снаряди прилітали двічі. У дві тисячі п'ятнадцятому і тепер. В одне й те саме місце в один і той самий час.

Денацификация! Тут же ж в нас танки стоят и техника! Я не знаю что тут еще есть. Тут нигде и никогда такого не было. Тут и людей уже почти не осталось! То для чого сюди стріляти? Ну это вопрос к тем клоунам, которые стреляют. Вон там Донецк (показує) Вход оттуда. Ну, тут же много ума не надо. И высшую математику тоже не надо знать! (говорить інший чоловік) Это уже не перший раз. До этого было в четырнадцатом году, но тогда отец погиб. Пожар утром тушили, у соседей горел дом в шесть утра. А в семьмы уже сидели кофе на пороге пили и ничего не предвещало и тут резко снаряд прилітає, розносит забор там. Бабушку ранило и отца убило. Я только успел за угол дома прыгнуть. Было тяжело, но это не четырнадцатый год. Сейчас страшнее. (канонада) Это далеко. Это разрывы… 

Сусідній будинок пані Олени. Жінка показує, який «сюрприз» прилетів у її хату. На щастя, не розірвався. Господиня викликала рятувальників. Просить знешкодити небезпечну залізяку.

Олена, жителька Красногорівки:

Они мне сказали, вам здесь нельзя жить. Я боюсь! Ну вообщем они сфотографировали это все. Ну и все, уехали, обещали два три дня. Я считаю, боятся.

Ані газу, ані води, електрика з перебоями, її більше нема, аніж вона є. Рятує єдине джерело, де можна набрати питної води. Хоча і її якість під питанням.

На одній з вулиць Красногорівки ми зустрічаємо молоду жінку з дитиною. Олександра і Олександр. Мама і син. Сашкові дев'ять років. І він, як справжній чоловік супроводжує маму, аби їй не було страшно.

Ну як ти? - Нормально. - А не страшно? - Страшно. - А де ви ховаєтесь? - Нігде.  - Та як же ж так. Треба ж ховатися. А у вас підвал є? (мама) - Подвал есть, но я бось, а не дай бог засипе или еще что-то. (показує осколки) Это позавчера, вчера, а сегодня еще не ходила и не смотрела.

Олександра - тутешня волонтерка. Питає, ну от як покинути цих нещасних людей? Наразі про евакуацію не хоче й чути, просить лише не забувати про мешканців Красногорівки.

Олександра, жителька Красногорівки:

В основном прошу продукты, памперсы, детские и взрослые, фонарики павербанки, лекарства. Так же само у меня много кто спрашивает почему ты не выедешь. Тебе надо выезжать в первую очередь с ребенком. Тебе нельзя здесь оставатися. Я всем отвечаю, что наши ребята нас защитят! Я в них верю!