Визволене село Циркуни досі знаходиться під обстрілами рашистів [ Редагувати ]

Село Циркуни, що під Харковом, визволили з-під окупації ще в травні. Проте населений пункт досі під вогнем ворога. До початку повномасштабної війни в Циркунах мешкало десь п'ять тисяч мешканців. А нині, за словами військових, не більше тисячі. Про зручності у селі забули: ні електрики, ні газу. Чому вони не бажають виїхати з села - далі в сюжеті.

12-річна Аліна радо зустрічає уже добре знайомих волонтерів. Друзі та однокласники дівчинки виїхали за першої можливості, проте Аліна з батьками вирішили залишитися.

Аліна, жителька Циркунів:

Я рисую, пишу вон книжки, сочиняю, выдумываю. С Азой гуляю на поводке, когда тихо. А так - рисую, бегаю, скакаю, бабушке вон помогаю. У меня тоже есть свой огород. Я там тоже сажу. У меня там уже большие огурцы выросли.

З початком війни селяни харчувалися з власних запасів - картоплею та консерваціями, але на довго їх не вистачило.

Галина, жителька Циркунів:

Картошку варили, огурцы, помидорчики закрытые. У меня слезы прямо, у нас ни газа, у нас ни света нет, ни воды у нас, бомбят - невыносимо. Очень тяжело, я вам скажу, мы живем.

Пані Ірина нині живе в будинку своєї бабусі. Її хату, як і багато інших, зруйнували ворожі снаряди.

Ірина, жителька Циркунів:

Соседку убило, выскочили бежать, а сосед выскочил - помогите, жену убило вот за березой мальчик, 40 лет, его убило еще в марте месяце сразу.

Мальовниче село з населенням майже п'ять тисяч людей опинилося в окупації з перших днів війни. Проте місцеві не здалися.

Они в Тишках еще были, росияне, как начинали обстрел, а у них грады стояли между Тишками и Циркунами. Ну мы на гору поднимались и данные на фото, а потом нашим ребятам отправляли. Потом наши грады уже отрабатывали туда. А когда они сюда вошли, уже снайпера кругом были и некуда уже - на гору не зайдешь, не это...

Рашисти ставили танки просто проміж людських будинків, і звідти вели вогонь по українських позиціях. На початку травня населений пункт вдалося визволити. Проте досі прилітають ворожі снаряди. Хтось ховається в погребі, хтось сподівається на вищі сили. У пані Нелі замість бронежилета - ікони.

Вот они, мои хранители, ангелы, архангелы.

Неля, жителька Циркунів:

Люди бросили хозяйство, козочку, мне ее жалко и я вот хожу и ухаживаю, сено для нее заготавливаю.

Покидати рідні домівки люди не хочуть з різних причин: комусь просто нікуди їхати, а хтось боїться втратити й те, що вціліло. Бо, кажуть: рашистів вигнали, та тепер інша біда - мародери.

Ірина, жителька Циркунів:

Ребята-то конечно стараются, полиция ездит у нас, да, ездит где разбитые дома, да, ходят. Гоняем, днем ходят проверяют где пустые дома.

Без допомоги волонтерів за таких умов селянам вижити було б важко.

Ірина, жителька Циркунів:

Кушать-то нечего, приготовить в смысле негде. А поехать не каждый может, машины ведь не у всех есть и проблемы с бензином, бензина нету. Хотя бы ездила маршрутка, но тоже, какая маршрутка если бомбят, вот мы же слышим по дороге бомбят, ну как?

Попри обстріли, волонтери не залишають селян напризволяще.

Роман Гузченко, волонтер Благодійної організації "Спілка волонтерів Харкова":

Ми роздавали людям їжу, робили фото, відео, бо перший раз були в Циркунах, і поряд щось падало, щось важке, мабуть, ствольна артилерія, і то, мабуть, було саме ближче. А так - чуємо свистить - лягаємо, встаємо й ідемо робити нашу справу.