Новоданилівка: як виживають люди у "сірій" зоні? [ Редагувати ]
Розлючені своїми невдачами окупанти продовжують тероризувати обстрілами жителів прифронтових сіл. На Запоріжжі українські захисники тиснуть на ворога вздовж усього фронту. У відповідь "друга армія світу" гатить абикуди. З Новоданилівки, яку вдень і вночі рашисти поливають вогнем, наш репортаж.
Оце руські браття нам такое… Розносе все. Пробиває дірки й так далі…
Ці залишки від снарядів Юрій зібрав на власному городі після триденного обстрілу. Весь цей час пенсіонер разом із дружиною провів у підвалі.
У нас другого місця немає. Нас каждий день гатять. - Як воно жити у підвалі? - Страшно, коли привикаєш. За п'ять місяців привикли так, наче всю жизнь прожили тут.
У підвалі подружжя обладнало два спальних місця, тут є запас їжі та радіоприймач. А світло чоловік провів за допомоги сонячних панелей.
Юрій, житель Новоданилівки:
Діти купили й передали батьку сонячну батарею, яка дає возможность, як сонце є, зарядіть телефони, зарядить акумулятори, щоб в подвалі не свєчка горєла, а єсть автомобільна переноска, якою і пользуємся.
Юрій упевнений у надійності укриття.
Юрій, житель Новоданилівки:
Ви бачите там рельси железнодорожніє. Дальше поварена арматура. Дальше там бєтона слой сантіметров 50. І плюс іще землі насипано зверху. Ми чувствуєм себе в підвалі спокійно при любих обстрєлах.
Коли обстріли вщухли, і стало тихо, подружжя покинуло схованку. Один з ворожих снарядів зруйнував кілька кімнат їхнього будинку та мало не спалив усе навкруги.
Алла, мешканка Новоданилівки:
Весь огород, весь двір - все було всипано огоньками. Був прильот під хату у нас. Вони не розкрилися. Ціла касета огоньків. Пів хати он горіло. Ми його не могли затушить, бо водою воно не тушиться.
Новоданилівка у "сірій" зоні. Через постійні бойові дії воду вдається подавати раз-два на тиждень, замість центрального газопостачання - балони, електрики немає зовсім. Рашисти гатять по селу всім, що мають.
Сергій Іващишин, староста Новоданилівки:
Урагани, Гради, міномети, на тому тижні чотири рази "сушки" залітали. Одного збили. Слава пацанам! У нас єсть такий прізрак свій, вже шість літаків збив. Хлопець-нацгвардієць. - Ви з ним знайомі? - Нє, нажаль. Надо познайомиться.
Через постійні обстріли у селі скрутно з продуктами - жоден магазин не працює. З провіантом допомагають волонтери.
Магазини не працюють, ще й розбили… Це вам солоденьке, свіженька випічка. - Спасибі. Буває їздим в Оріхів, як єсть возможность, як не стрєляють. Тоді можемо людям щось підкупить, хто просе допомоги.
Станіслав привіз ще гарячий хліб. Розвозити буханки доводиться під нескінченну канонаду.
Станіслав Стойков, офіційний представник Київського загону ТрО№9 у Запорізькій області:
Дуже екстремально. Треба рухатись дуже швидко тому, що постійні обстріли. То орки атакують, то зразу іде відповідь наших. Можна попасти під цей обстріл.
Навкруги багато зруйнованих та обгорілих хат. Росіяни також розбили місцеву школу та будинок культури.
Сергій Іващишин, староста Новоданилівки:
Село так розквітало - школи постіклили, сільску раду постіклили, дахи поперекривали, будинок культури довели до нормального состоянія. "Дякуєм" "асвабадітелям" за те, що вони оце наробили. Тепер я не знаю як рукава закачувать.
Люди намагаються жити, як звикли - у щоденних клопотах та турботах.
Антоніна, жителька Новоданилівки:
Чесно говоря, я не боюся. Якось глушу, навєрно, це роботою. Я стараюсь все працювать. Я закриваю… Я закриваю не тільки собі, а й сусідам. Я ж коли… і не здригаємся, як вроді це так і треба воспрєнімаєм.
Дехто з місцевих наляканий чутками про чергову спробу наступу ворожої армії. Сергій вже не знає, де ховатися від рясних опадів снарядів артилерії та реактивних систем.
Сергій Поскрєбньов, мешканець Новоданилівки:
Тут п'ять місяців так бух-бах, бух-бах… Ось оські мамка моя… Отака.. Їй вже года-года-года.73 года. Нікуда я її не бросю. Куда їхати? Поразбивали усе і що робити?
У Новоданилівці з-понад восьмисот жителів залишилося лише 170 людей. Селяни певні, що рідна земля та стіни допоможуть їм пережити усі незгоди через рашистську навалу, а збройні сили виженуть окупантів.
Валентина, жителька Новоданилівки:
Ми будєм ждать до побєди. Ми побєдім і всьо. Ми не хочем нікуди їхать. Бач, пинає - мене виноград спасає.
Юрій, житель Новоданилівки:
Кажемо кацапам, що вони не переможуть нас і виїжджати ми не збираємось. Це наша земля. Тут родилися. Тут живем. Тут будєм стоять до послєднєго.