Волонтери з Чернівців вивезли з гарячих точок майже дві тисячі людей [ Редагувати ]

Їх робота надзвичайно важлива. Ризикуючи власним життям - вони рятують інших. Волонтери з Чернівців вивезли з гарячих точок сходу майже дві тисячі людей. Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Бахмут, Краматорськ, Слов'янськ. Географія евакуаційних рейсів широка. І зараз волонтери повернулися з чергової поїздки. Про неї розкаже Ольга Лучек.

Вже позаду понад три тисячі кілометрів. Але про відпочинок тут ніхто не думає, одразу складають плани на наступну евакуаційну поїздку. На одну адресу у цих хлопців відведено до 10 хвилин, треба бути фізично підготовленими, бо багатьох доводиться буквально виносити на руках.

Олексій, водій-волонтер:

Такі носилки, ми їх якщо людина лежача, підсуваємо це все під ним і беремо по дві і по три людини. Заносимо сюди, грузимо по чотири лежачих, по чотири сидячих. Вивозимо у Дніпро, і на наступний день назад повертаємось і вивозимо стільки, скільки у нас є по списку людей.

Під час евакуаційних рейдів водії щоразу стикаються з новими труднощами. Це і пробиті колеса, і снаряди, які прилітають до будинку швидше, ніж туди дістаються волонтери.

Олександр, водій-волонтер:

Мене, як водія номер два, я більше слідкую за тим, що вище лінії горизонту, тобто небо. Якщо Льоша слідкує за дорогою і він відповідає за наше життя, то я відповідаю за небо. Встигали й заносити гуманітарну допомогу, волонтерську і ховаємося одночасно.

Порожніми у гарячі точки не їздять, завантажуються гуманітаркою по-максимуму. Везуть і для військових, і для цивільних. Не забувають і про притулки для тварин.

Олександр, волонтер:

У жіночки є площадка, вона позбирала всіх тварин, де люди повиїжджали, десь 160 тварин у неї, плюс багато адресів до нас дзвонять люди, там де в одній квартирі по 35 котів. Люди всіх позбирали з районів, щоб не розбігалися нікуди, то туди якраз веземо.

Процес евакуації - екстремальний. Обов'язково потрібно встигнути до 16-ї години, бо потім посилюються обстріли й врятуватися майже неможливо.

Ігор Логвінов, волонтер:

Бувало таке, що машини підривалися на мінах, але під прямі обстріли ми не попадали. В 3-4 кілометрах бомбардування - ми вже звикли до цього. Просто не реагуємо, а чітко збираємося і виконуємо свою роботу. Вражають найбільше моменти, коли ми не встигаємо, достатньо запізнитися на годину і будинку може вже не бути.

Доїхавши у безпечні регіони, волонтери стикаються з новими проблемами. Складно знайти місце для лежачих.

Ігор Логвінов, волонтер:

Всі місця зайняті, ми завжди звертаємося до облдержадміністрації з проханням надати нам можливість розселити маломобільних людей.

Тож волонтери просять всіх небайдужих допомогти із розселенням евакуйованих інвалідів. Адже деякі з них найбільше бояться залишитися на вулиці.