"Жінки зі сталі": про що говорять та на що сподіваються рідні захисників Маріуполя? [ Редагувати ]
Після новини про теракт в Оленівці, вони не опустили рук
А ще у заручниках росія тримає тисячі українців. Зокрема, захисників "Азовсталі". Бійців "Азову", прикордонників, морпіхів, нацгвардійців, медиків... Героїв, чиї імена знає вся країна. І вся Україна сподівається на їхнє повернення. А особливо їхні родичі. Мами, дружини, сестри.
З ними, із жінками зі сталі, спілкувалася моя колега Лілія Налягака. Вона каже: складно уявити більшої мотивації, і годі шукати міцнішої віри.
Любив творчість, любив фотографії, любив і любить, він такий патріот, він такий...
Так пані Ірина описує свого сина - Дмитра Козицького. Україна знає його за позивним "Орест". Це його назвали "очима Азовсталі". І це його фото ви точно бачили. Фото, які облетіли весь світ...
Ірина Юрченко, мати військовополоненого Дмитра Козацького:
Він їх знімав з болем в серці, бо на це дивитися дуже, вкрай важко. Він каже - мам, я туди як зайшов я не знав що очікувати, а мене зустріли ці хлопці без рук і без ніг, з посмішкою і з таким блиском в очах. Він мені сказав - це найболючіша фотосесія, яка могла бути в моєму житті.
До військової справи Дмитро не мав жодного стосунку каже Ірина. Вчився на інформатика в Польщі, та коли в Україні почалася революція гідності, не зміг залишатися за кордоном. Хлопець повернувся додому, а невдовзі вступив у Нацгвардію. Там працював зв'язківцем.
А у 2018 році приєднався до "Азову". Служив у Маріупольському гарнізоні...
Виконував обов'язки нач. пресслужби, у перші дні вони їздили по Маріуполю по всім вулицям, допомагали людям, забезпечували безпеку громадянам, яким рф обіцяла людям евакуацію, збирала їх в людних місцях і в той час починали бомбити та говорили, що це українська армія їх бомбить. І от вони перші дні їздили та попереджали, щоб люди не їхали, бо це пастка.
Першого березня "Орест" з побратимами перейшли до оборони "Азовсталі". Там хлопцю не раз довелося прощатися з життям.
Розбомбили госпіталь, в тих рашистів не було нічого святого, вони знали, що там лежать поранені, вони просто туди кинули 500 кг бомбу, це було жахливо, наші хлопці в тому числі й мій син, він там пережив декілька життів, декілька раз він говорив - я знову народився, декілька раз він мені говорив - мамо, в мене день народження знову, але він старався триматися, так як і ми (говорить зі сльозами на очах).
Слова "ваш чоловік загинув" Наталці довелося чути двічі.
Наталка Зарицька, дружина військовополоненого:
Бо вижити під час тих бомбардувань під якими була "Азовсталь" було неможливо. І знаєте, думки такі були, що імовірність загибелі дійсно висока, але серцем відчувала, що він живий і я продовжувала писати йому повідомлення. А він продовжував писати мені повідомлення, а потім з'явився "Старлінк" і всі ці повідомлення провантажилися одним єдиним пластом, знаєте я не плакала тоді як перечитувала, але мені відібрало мову.
Чоловік Наталки служив - водієм-електриком, він - старший солдат. Жінка згадує день, коли її коханий вийшов на зв'язок востаннє...
Наталка Зарицька, дружина військовополоненого:
Двом побратимам на його очах відірвало ноги, один стік кров'ю і сконав. Також повідомив, що у взводі в якому він колись служив з хлопцями якими він жив у кімнаті - всі хлопці загинули, ніхто не вцілів, також він розказав, що за тиждень до того окупанти почали використовувати фосфорні напалми, один влучив у сховище, і загинуло одночасно 70 осіб.
Під час однієї із таких атак Неля Шастун втратила сина. Йому було 29...
Неля Шастун, мати військовополоненого:
Був авіаудар і осколками Ігорю посікло ноги, був щільний бій, до нього ніхто не зміг підійти, щоб надати йому допомогу, він просто стік кров'ю.
Про страшну новину Неля дізналася від молодшого сина. Він разом із братом захищав рідний Маріуполь на "Азовсталі".
Неля Шастун, мати військовополоненого:
Першого квітня подзвонив Микита і сказав, що Ігор "200", в той час у мене обірвалося все. Я припинила думати, мислити, я могла тільки кричати (плаче). Я переключилася в той самий момент, коли нам повідомили, що блокада "Азовсталі" і я розумію, що мій молодший син там.
Промінь надії з'явився, коли захисникам Маріуполя пообіцяли обмін. Ірина Юрченко говорила із сином у день його виходу з "Азовсталі".
Ірина Юрченко, мати військовополоненого Дмитра Козацького:
Він тримався з усіх сил, він говорив - як ви там, що там на дачі? Розумієте, так? - люди в пеклі, люди не знають що буде через хвилину, але він мене запитав: Мам, мені цікаво, а сесію мою зарахують? Він навчається на заочному в Острозькій академії на політологію і я потім чула, як декілька мам розказують, як її син дуже хвилюється, чи його не відрахували з мед університету? Ви розумієте, що там ці військові, які в пеклі 82 дні думали? Вони думали про майбутнє, вони думали про майбутнє України і про свою освіту. Це не те, що вони думали як вбити, як зробити зло. Вони думали про майбутнє - це цвіт нації.
Останні новини, які ці жінки чули про своїх синів та чоловіків - це те, що їх помістили в Оленівську колонію. Це інтерв'ю ми записали наступного дня, коли надійшла інформація про масове вбивство росіянами військовополонених...
Неля Шастун, мати військовополоненого:
Чекаємо якусь новину, списки чекаємо і хочеться заглянути в той список і не побачити там прізвище свого сина в душі я все ж вірю, що моя дитина жива, благаю бога, молю його, що я не можу залишитися сама. Тож я вірю, що моя дитина жива (плаче).
Як вірять і десятки інших матерів, жінок та сестер воїнів "Азовсталі". Їх називають "жінками зі сталі". І після спілкування з ними, стає зрозуміло, що це не метафора. Після новини про теракт в Оленівці, вони не опустили рук, а продовжили робити те, що можуть - говорити всьому світу про жахи, які творять росіяни.
Катерина Карпенко, фотографиня проєкту "Важлива":
Ми робили сьогодні фотосесію і я сподіваюся, що у майбутньому це буде друкуватися на календарях. Також ми знімали паралельно відео - це буде як короткий метр, але з невеличкими інтерв'ю, як вони себе почували в конкретний період життя з 24 лютого.
На зйомках фільму "Жінки зі сталі" постали в образах валькірій - войовничих дів у металевих обладунках, із залізною волею та вірою у своїх захисників і перемогу України.
Наталка Зарицька, дружина військовополоненого:
Щоб росіяни не видумували, які б методи катувань і тортур не застосовували - вони можуть знищити нас фізично, але дух українців незламний.
Ірина Юрченко, мати військовополоненого Дмитра Козацького:
Зараз та фотографія, яку він зробив там теж на "Азовсталі", той промінь надії в мене завжди вона в телефоні, вона в мене завжди дома, і я знаю, що це промінь нашої перемоги - промінь нашої надії, і ми незламні, і ми переможемо!
