Львівщина прихистила понад дві тисячі дітей з інтернатів [ Редагувати ]

2 тисячі дітей прихистила Львівщина від початку великої війни. Це малюки та підлітки з інтернатів та дитячих будинків сімейного типу, яким через російські обстріли довелось тікати на Захід України.

Частина переселенців виїхали за кордон. Ще 3 сотні дітей перебувають у дитбудинках області. Христина Гашенко зустрілась із тими, хто переїхав з Дніпропетровщини й вже вирішив залишитися в регіоні.

Усього дев'ятеро неповнолітніх дітей. З них вісьмом Оксана з чоловіком В'ячеславом подарували батьківську любов, якої у малечі не було.

З Дніпропетровської області на Львівщину сім'я переїхала у березні 2022.

Оксана Паскевич, переселенка з Дніпропетровської обл.:

У нас була господарка. У нас було 70 сотих землі. Ми вирощували самі все на земл, і в господарстві у нас була і корова, і 10 кіз, і кури, гуси, індики, коти, собаки.

Покинути усе для Оксани та В'ячеслава було важко. Виїхати подалі від російських обстрілів спонукав страх за життя їхніх дітей.

Оксана Паскевич, переселенка з Дніпропетровської обл.:

До нас не дійшов весь той жах, той страх, але поруч все рушать - Нікополь поруч, Апостол. Там усі школи розбомбили. У Кривому Розі прильоти є. Але діти не повинні цього бачити.

До Львова сім'я евакуювалася потягами. Місць у вагонах на усіх одразу не вистачало. Тому дітей відправляли по черзі.

Оксана Паскевич, переселенка з Дніпропетровської обл.:

Чоловік першу партію вивіз на евакуаційний потяг на Кривий Ріг, а що там робилося, то можна було порівняти тільки з тим, що робилося на "Титаніку".

На Львівщині сім'ю поселили в невеличкому селищі Верини. Спочатку частина дітей жила в школі та садку. Згодом усіх разом прихистили на другому поверсі місцевої амбулаторії.

У нас меншенькі дівчатка проживають тут. Вікуся тут спить, а тут Анічка, тут, бачите, киця облюбила місце і вже спить.

Кішка та ще четверо котів - єдине, що нагадує про рідну домівку. Улюблених тварин сім'я не змогла залишити на Дніпропетровщині.

Оксана Паскевич, переселенка з Дніпропетровської обл.:

То наша кішечка, як папа називає: кішечка сільська звичайна. Ніякої тут породи немає.

Звикнути до нової домівки родині допомагали місцеві жителі: хтось приносив консервацію, продукти, одяг, а хтось підтримував добрим словом. Найбільше Оксана хвилювалася за дітей, бо не усі вони говорять українською.

Оксана Паскевич, переселенка з Дніпропетровської обл.:

Реакція була адекватна і дуже нормальна, і ніякого боулінгу, наприклад, в класі від дітей не було. Всі поставилися з розумінням. Нам дуже подобається, як нас кругом приймають в якихось інстанціях. І ми тут відпочиваємо і душею, і серцем.

До нового дому звикли й діти. Одне одного підтримують та допомагають. Особливо на кухні.

- Якщо мама нам каже картоплю почистити, то ми усі сім'єю чистимо відразу. - Якщо те, що мама приготувала їм не хочеться їсти, тоді вони мають можливість собі приготувати. У них в тренді смажена картопля. - Жарена! - А що ви сьогодні з'їли, як прийшли, розкажіть? - Макарони й котлету.

Найстарший син Оксани та В'ячеслава - дев'ятнадцятирічний Назарій влаштувався на роботу.

Для хлопця - це перший заробіток. До переїзду Назарій навчався у Кривому Розі.

Назарій Паскевич, переселенець з Дніпропетровської обл.:

Люди добрі допомогли мені знайти роботу, влаштувався, потім винайняв квартиру. Тут війна взагалі не відчувається. Тут інший світ порівняно з тим, тут війни немає. Тихо спокійно, тут природа, мені тут подобається, повітря чисте.

Повертатися додому В'ячеслав з дружиною та дітьми не планують. Через загрозу російських обстрілів родина вирішила осісти на Львівщині. Обласна влада уже пообіцяла їм збудувати невеличкий будинок у сусідньому селі.

В'ячеслав Паскевич, переселенець з Дніпропетровської обл.:

Там ми дивилися ділянку. Нам розповіли, який це буде будинок. Обіцяли за 5 місяців його побудувати. Будемо надіятися, що обіцянки справдяться.

На новому подвір'ї сім'я планує обзавестися худобою та птицею, як було у них на Дніпропетровщині.

В'ячеслав Паскевич, переселенець з Дніпропетровської обл.:

Молочка дуже дорога. Знаєте, дітям ми привикли, що у нас вдома молочка своя, то немає проблем, чи сирники з сиру, чи молочну кашу зварити - не було проблем. А зараз же ціни кусаються. Ну і не тільки - своя господарка - це здорове харчування. 

Попри непросту ситуацію Паскевичі підтримують сімейні традиції. У домі, хоч і не їхньому, часто лунає дитячий сміх та пісня.

Паскевичі переконані: дім і господарка будуть. А найбільше мріють про перемогу України. За неї на фронті сьогодні разом із захисниками бореться рідний брат Оксани - Іван.