Пережив полон в Оленівці: вражаюча історія захисника "Азовсталі" [ Редагувати ]

 Історія буковинця, 23-річного прикордонника Максима Касперського, замкомандира роти, який захищав "Азовсталь".

Навіть, зазнавши кількох осколкових поранень, він продовжував виконувати свій військовий обов'язок. Поки не потрапив у полон росіян. Хлопець за 9 місяців неволі схуд на 34 кілограми. Після повернення в Україну Максим пройшов реабілітацію, а зараз знову на службі.

Максим Касперський, прикордонник:

Були нелюдські тортури, нас за людей там не вважали, медичну допомогу майже нікому не надавали, і вони не зважали на поранення.

Так про 9 місяців російського полону згадує Максим. Ми з ним знайомимось в одному з прикордонних загонів Буковини. Саме тут у свої 23 роки він намагається забути про пережите, про катування, про голод. І навіть після кількох місяців реабілітації, численних операцій, одного осколка позбутися він так і не зміг. Вороже залізо в його руці нагадує про жорстокість окупанта і мету - вигнати його з нашої землі. Зараз Максим повністю занурився в улюблену роботу, і продовжує захищати кордони рідної держави.

Повномасштабна війна Максима впіймала у Маріуполі. Саме там він, старший сержант, заступник командира роти ніс службу на лінії розмежування. Пригадує 24 лютого. У його батька день народження. О 4-ій ранку в телефонній розмові замість вітань йому довелося сповістити татові, що почалася війна.

Максим Касперський, прикордонник:

Обстріли були постійно з всього, шо хочеш, авіація, артилерія, танки.

Перше поранення було в ногу, але позиції ще кілька днів Максим не залишав, продовжував виконувати свій військовий обов'язок.

Максим Касперський, прикордонник:

Нога сильно опухла, і я тоді вперше поїхав в "Азовсталь", у шпиталь, там надали допомогу, перемотали, і через два дні я знову виїхав на позиції, у саме місто, до вечора зміг дотягнути, нас з дрона знайшли й скинули на нас міну, вже мав осколкове поранення, хлопці теж дуже сильно були поранені, тоді нас вдруге евакуювали на "Азовсталь".

Максим пригадує, що поранених було дуже багато.

Максим Касперський, прикордонник:

Понад 500 наших хлопців поранених було, поранення дуже жахливі були, повна антисанітарія, не було можливості організувати їм щось краще, постійні обстріли.

На той час ворог вже оточив Маріуполь. Тож люди намагалися допомагати одне одному чим могли.

Максим Касперський, прикордонник:

Потім вже старалися легкопоранені допомогти важкопораненим, допомагали медикам, робили все, що могли. Хто вижив - усі верталися на позиції, ніхто не хотів сидіти.

Маючи вже не одне поранення, Максим знову вийшов обороняти місто.

А ось це відео - із самісінької "Азовсталі". Максим показує нам його і пригадує: бійці мали те, чого не було у ворога - це високий бойовий дух. Навіть у найстрашніші хвилини життя, попри постійні обстріли, ці відважні воїни співають гімн України.

А далі був наказ - вийти з "Азовсталі". 5 кілометрів шляху в невідомість - військові несли на собі поранених побратимів.

Максим Касперський, прикордонник:

Довго ми йшли, відчуття страху такого - було, ми не знали, що нас очікує, завжди вони кажуть одне, а наші сусіди ці такі, що завжди роблять зовсім інше.

Спершу на оборонців "Азовсталі" чекала колонія в Оленівці. Там у невеликих бараках, розрахованих на 100 людей, перебували більше як 500 полонених.

Максим Касперський, прикордонник:

В Оленівці морально тиснули, розказували, що України вже нема, вони вже захопили пів країни.

25 травня військових перевели у слідчий ізолятор "Таганрог" Ростовської області. На оборонців "Азовсталі" чекали жорстокі допити та тортури, про які Максим не хоче згадувати.

Максим Касперський, прикордонник:

Найгірше місце, яке було, це "Таганрог". 4 місяці там пробув, і потім перевезли на іншу колонію. Там вже не в камері сиділи, а в бараках з хлопцями своїми, трошки легше було, бо було з ким поспілкуватися взагалі.

У полоні Максим зустрів і свій день народження. Пригадує, що тоді отримав подарунок, котрий запам'ятав на все життя.

Максим Касперський, прикордонник:

Зі мною сидів постарше мій друг, то він весь хліб мені віддав, який на день йому виділили, а я розділив на всіх. Цей подарунок, напевно, найкращий у моєму житті був, попри обставини.

16 лютого Максима звільнили з полону. Саме перед днем народження тата. Коли пригадує мить, як зрозумів, що вже на рідній землі, очі наповнюються слізьми.

Максим Касперський, прикордонник:

Коли заходять в автобус, кажуть: "Слава Україні! Добрий день, хлопці, ви вдома!", Не віриться просто таке. Не знаю, як це передати ці відчуття, це, напевно, зрозуміють тільки ті, хто так повертався. Перше, шо хотілося - це набрати рідних і сказати, що вдома, дізнатися, як вони.

До полону Максим важив 92 кілограми. Додому ж повернувся з вагою 58. Пригадує, всі 9 місяців йому дуже хотілося з'їсти шоколаду, тож вдома в першу чергу поласував солодким. Ділиться з нами й своїми найбільшими мріями.

Максим Касперський, прикордонник:

Одна мрія, щоб війна вже закінчилася, якомога швидше, і щоб повернули всю свою територію, і щоб був вже мир у нас нарешті.