У столиці родичі полонених та зниклих безвісти військових влаштували мирну акцію [ Редагувати ]
Вони щодня живуть з надією, що їхні захисники повернуться додому. У столиці родичі полонених та зниклих безвісти військовослужбовців влаштували мирну акцію. Усе, аби привернути увагу міжнародної спільноти. А ще - нагадати владі про українців, чия доля лишається невідомою. На мітингу родичів побував наш кореспондент Ігор Левенок. Далі його матеріал.
Насправді ми не виходимо на акції проти влади, ми виходимо, щоб влада нас почула.
Безвісти зниклі, але не забуті. Понад пів тисячі людей з різних громадських об'єднань зібралися на столичному Майдані, щоб нагадати про своїх рідних. Вони зникли безвісти або їх утримують в російських катівнях.
В нас є одна група, одна спільна задача на всю Україну. Ми їх шукаємо до сьогоднішнього дня, ми не забули, ми постійно перевіряємо інформацію, ми шукаємо, хто як може, Координаційний штаб, посилання до Верховної ради, з Генштабом постійно ми на зв'язку з командуванням.
Це мій чоловік, Забішний Костянтин, зник в районі Очеретиного.
Пані Вікторія втратила зв'язок з чоловіком у квітні цього року. Костянтин військовослужбовець 115-ї бригади. Навесні його підрозділ брав участь у тяжких боях за Очеретине. Неподалік Авдіївки. Наразі офіційний статус бійця - зниклий безвісти. Жінка по крихтах збирає інформацію щодо коханого, каже, це ой, як не просто.
Вікторія Забішна, дружина зниклого безвісти військовослужбовця:
На три зустрічі, які призначав Координаційний штаб, керівництво бригади не приїхало, їх просто не було. Перше пояснення, здається, було, що їм не вчасно доставили це запрошення, друге - що вони не можуть, тому що вони в зоні бойових дій, але, вибачте, стройова не може бути в зоні бойових дій, це тільки відмовки.
Серед учасників - Юлія, розшукує батька. Майже рік тому він зник на Харківщині.
Юлія, дочка зниклого безвісти військовослужбовця:
Зі слів хлопців, мій батько потрапив у полон, але він не підтверджений у полоні і він вважається зниклим безвісти.
У Києві та в регіонах такі акції відбуваються щотижня. Вони стали голосом усіх полонених. Вікторію та Юлію об'єднує те, що їхні рідні, хоч і зникли у різний час, та служили в одній 115-й бригаді. І тепер вони не можуть від командування підрозділу отримати відповіді на болючі й чутливі питання.
Вікторія Забішна, дружина зниклого безвісти військовослужбовця:
Ну, в нас багато до них питань, починаючи з їх роботи по видачі документації родинам по запитах, які передаються через ТЦК, і як вони на них відповідають. І особисто кожна родина хоче задати питання по своєму рідному безвісти зниклому або полоненому.
Юлія Шарапанюк, голова Об'єднання зниклих безвісти та полонених 115 ОМБр:
Ми знаємо, що в Координаційний штаб і Генштаб керівництво військової частини зобов'язане надавати всі відомості про кількість зниклих безвісти і полонених.
Всю інформацію про долю зниклих безвісти і полонених збирає Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. А ще це орган влади, який виступає посередником в комунікації між родичами бійців та військовими частинами.
Петро Яценко, керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими:
Ми завжди маємо комунікацію зі 115-ю бригадою. Так само інформація передається і в нас є особистий кабінет, куди родичі можуть самотужки зареєструватися через "Дію" і передати всі необхідні дані і не потрібно посередників мати. І людина, яка вносить ці дані, зокрема свідчення очевидців, вона може особисто переконатися, що вони є і вони додалися в цей особистий кабінет, і ми використовуємо ці дані.
Роботи чимало, та зустрічі представників бригад з родичами, то святе, каже речник Координаційного штабу. Вони відбуваються щомісяця. Але через війну буває, що командири не можуть покинути підрозділ. Тоді виходять на відеозв'язок.
Петро Яценко, керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими:
Говорити, що вони не залучені чи якимось чином ігнорують родичів, не можна, не зважаючи на те, що це люди, які зараз власне воюють, вони на війні, вони працюють, але вони все одно знаходять час і можливість хоч онлайн вийти на спілкування. Хоча родичам може здаватися, що це не так і уваги не достатньо, ми це теж прекрасно розуміємо, тому що родичі знаходяться у дуже вразливому становищі. Вони чекають дуже довгий час і це дуже важко.
Організація пошуку безвісти зниклих, обміни та звільнення полонених - це найголовніше. Нагадати владі, що є така біда. З такими вимогами тисячі людей регулярно виходять на акції по всій Україні.
