Після втрати зору став популярним блогером: ветеран здобуває нові вершини [ Редагувати ]
В Одесі неймовірний приклад незламності та віри у власні сили демонструє ветеран російсько-української війни Олег Автомєєнко. Внаслідок поранення чоловік втратив зір, але не впав духом: зараз навчається в університеті, займається спортом. Ба більше, став популярним блогером. Як саме ветеран опанував соцмережі та про що розповідає своїм підписникам - дивіться далі.
Олег Автомєєнко, з позивним "Автомат", професійний військовий. Для нього російсько-українська війна розпочалася відразу після подій на Майдані - у березні чотирнадцятого. Світлодарська дуга, бої за Авдіївку... Він пройшов шлях від офіцера відділення до заступника командира бригади.
Олег Автомєєнко, ветеран російсько-української війни:
По першій хвилі мобілізації добровольцем пішов. Зберегти людей, не втратити території, не допустити прориву противника, все - все просто.
Повномасштабний наступ Олег зустрів у Волновасі, коли ворог проривався до Маріуполя. Розповідає: артобстріли не вщухали ні на мить, тоді й зазнав поранення: буквально на третій день вторгнення снаряд влучив у танк, поруч із яким перебував захисник.
Там от таке відчуття було, що тебе локомотив переїхав. Ну, десь хвилину я не дихав взагалі, я не міг дихати. Потім я пам’ятаю: було таке враження, що тебе позаду хтось лопатою як вдарив і я почав дихати. А вже десь там через рік підлеглі, що були зі мною, телефонували, кажуть: так ми ж тебе тушили, ти ж горів.
В результаті - опіки всього тіла, пошкоджені легені, але найсерйознішою була травма очей - від ураження уламками. У шпиталі Олег дізнався, що врятувати зір лікарям не вдалося.
Олег Автомєєнко, ветеран російсько-української війни:
І там якийсь фельдшер чи санітар підійшов, щось мене питає, я йому на пальцях намагаюсь пояснити, що "відкрий мені очі". А він такий говорить: хлопче, з очами у тебе проблема.
Майже рік лікування за кордоном, безліч операцій, а потім найскладніший етап: сприйняття нової реальності. Кілька місяців ветеран перебував у депресії, та все ж зумів її подолати.
Десь до листопада двадцять третього року я ще так опускався, опускався, а потім в листопаді сказав: все, друже, зберися, тряпка! Давай, тепер ти рухаєшся вперед!
Відтоді, крок за кроком, Олег навчався жити, як він каже, на дотик. Пройшов спеціальні курси для незрячих, засвоїв, як пересуватися за допомогою орієнтирів та тростини. Тепер жартує, що навіть бігає вулицями.
Всьому вчишся! О, крайній - ми прийшли! Тепер один стовпчик назад, повертаємо праворуч і йдемо до під’їзду.
Але і на цьому ветеран не зупинився. Торік почав вести власний відеоблог. Ділиться своїм досвідом після поранення: як незрячому швидше відновитися та адаптуватися у соціумі.
Олег Автомєєнко, ветеран російсько-української війни:
Перше відео моє було - це знайомство, я там викладав це: вітаю, мене звати Олег, я ветеран, я втратив зір, це мій особистий блог, таким тремтячим голоском переляканим. Виклав, думаю: зараз мене як захейтять, а ні! Потім на Youtube ще долучився, потім на Тікток долучився. Скажімо так, я вже свій першій мільйон переглядів заробив, тому я вже теж галочку собі поставив.
А ще Олег активно займається спортом, зокрема, кросфітом та веслуванням на ялах та знайшов себе у кулінарній справі. Ось і зараз самостійно чистить продукти, нарізає їх та смажить на пательні.
Взагалі весь прикол в тому, щоб навчитись робити самому, щоб ти був незалежний, щоб ти був мобільний, щоб тобі не треба було кожного ранку когось будити там: допоможи мені зробити чай, або допоможи зробити мені кави чи ще щось, або я хочу їсти, мені треба щось приготувати, ні: в нас такого нема. Я хочу їсти, я прийшов, собі приготував, все!
А нещодавно ветеран вступив до Маріупольського державного університету: на онлайн-платформі опановує спеціальність політолога. Після військової - для нього це буде вже друга вища освіта.
Олег Автомєєнко, ветеран російсько-української війни:
Да, тобто я не збираюся сидіти в чотирьох стінах і по колу тут ходити, наприклад. Тобто я хочу теж піти кудись працювати, заробляти гроші, приносити якусь користь людям: не знаю, мотиватором, спічрайтером працювати, не знаю.
Таким переліком захоплень та активностей Олег Автомєєнко надихає довколишніх та користувачів соцмереж. Це і є його головна мета - розповісти побратимам, що навіть після настільки тяжкого поранення, як втрата зору, життя не зупиняється, а навпаки - можуть відкритися нові горизонти.
Я знаю, є люди, які просто ховаються в домівці, стакан, пляшка і все: він входить в себе і в штопор. Ну, от я думаю, що, може, хтось подивиться там, да, може, комусь, для когось моя історія стане, знаєте, такою точкою відліку, мовляв, от він зміг і я зможу!
