Очевидцы еще помнят ужасы голодомора [ Редагувати ]

Они не выбрасывают хлебные корки, а крошки сметают со стола и съедают. Люди пережившие голод, уже не забудут его никогда. Они живые свидетели того, как в общих могилах людей хоронили сотнями, того что в советской Украине был каннибализм. Тысячи деревень тогда просто исчезли с лица земли. В Красносилке и Красноселье Кировоградской области к концу 1933 года уцелело лишь несколько дворов. Елене Крамар и Варваре Сабуровой тогда было 11 лет, Валентине Гурченко -22.

Елена Степановна Крамар:

- Голод почався з того що в 31-32 році забирали хліб. Доводили план на куток. Збирали людей і там записували. Здавали хліб.

Гурченко Валентина Ильинична:

- Такі хлопці були, молоді, браві… А забирали. Копали, шукали в печах, лежанках і забирали.

Елена Степановна Крамар:

- Багацько таких було, шо приходили, палицями шукали, штурхали де в кого шо заховано. Нашли горщик з фасолею, ухватили - квасоля розсипалася. Ззгрібали, все одно забирали.

Варвара Сабурова:

- Мама піде, лушпиння принесе, попечемо і гриземо.

Гурченко Валентина Ильинична:

- Їли жолуді, листя з вишен, липи, чухрали і їли, бо їсти хотіли. У мене брат помер, 15 літ. Просив їсти а потім заболів і вмер.

Елена Степановна Крамар:

- В мене на кутку була сім'я, і всі дорослі, всі трудоспособні. Помер батько, мати, 8 дітей. У хаті помирали, а ті, що звозили мертвих, під'їзжали і забирали.

Гурченко Валентина Ильинична:

-.Худі були, бо їсти хотіли. Хотіли їсточки, і пухлі були, і їли своїх дітей. На солодокому яру там за селом. Вмерла дитина. Порубали - і в піч. І їли.

Варвара Сабурова:

- Мати батька, баба, така пухла була, "мені їсточки дайте", а шо ми дамо, нічого не має. Я пішла до сусідів кажу: дайте, бо баба вмирає, і мені дайте.Взяла картоплину, прийшла, а баба вмерла.

Елена Степановна Крамар:

- Ями були відкриті, у нас два кладовища, і на обох були відкриті. Туди звозили мертвих, хто приносив, закидали ту яму, викопували другу.

Гурченко Валентина Ильинична:

- Під'їзжають забирають померлих від голоду, і таке везуть на кладовище. Ще й ворушаться, і везуть їх.

Елена Степановна Крамар:

- Немовлят не лишилося ніхто. Вони повмирали ще раніше за батьків. А ті шо осталися, дожили до зерна.

Гурченко Валентина Ильинична:

- Собираємо крихти, буває візьму, та й злижу бо їсти колись хотіла.

Варвара Сабурова:

- Збираю, не кришу його.Цей хліб святий.

Елена Степановна Крамар:

- Як в мене були внуки, а діти як діти, як кинули, то я заставляла: підніми і поцілуй, і не кидай хліба... Пам'ятаю, матері ставали нас навколішки і ми молились з батьками, повторювали все. "Господи, помилуй нас грішних, поможи нам вижити. Прости нас грішних, прости"...