Пенсіонерам Миронівського везуть теплі речі та ліки [ Редагувати ]

Попри загрозу нових обстрілів жителі прифронтових міст потроху відновлюють зруйновані будинки. Місцевим не вистачає продуктів, медикаментів та будматеріалів. Про те, як живуть люди в селищі Миронівський, що поблизу Дебальцевого - у репортажі наших кореспондентів.

У Миронівському волонтери не тільки роздають, а й розносять гуманітарну допомогу по домівках. У селищі багато нужденних літніх людей, які залишилися самі і не виходять із квартир. Здоров'я не дозволяє.

"Ми йдемо до бабусі, яка зовсім самотня і всю бомбардування і досі вона знаходиться в цьому будинку", -  говорить Наталія Філяєва, волонтер.

У помешканні Тамари Костянтинівни холодно, батареї не гріють, а обігрівача немає.

Зараз і продукти приносять, а під час обстрілу навіть хліба не було. Доводилося готувати з того, що залишилося в холодильнику.

"Що я можу готувати суп, борщ, коли м'ясо не було в магазині, варили ми без м'яса і то у на вулиці суп теж без м'яса, тому що немає, а зараз купила спинку і буде нам на вечерю, я задоволена", - говорить Тамара Бутко, мешканка селища Миронівський.

Якщо знову почнуться обстріли, жінка готова виїхати, аби тільки хтось допоміг. Найнеобхідніше вже зібрала.

"А що в сумці? - Документи і ліки і більше нічого", - говорить Тамара Бутко.

У тумбочці повно ліків. Коли лунала канонада, Зінаїда Іванівна лежала і молилася. Виїхати жінка не могла, у неї важка хвороба.

"У мамы гангрена, ей нужно делать операцию, денег нет, все деньги идут на лекарства", - говорить Олена Волошинова, мешканка селища Миронівське.

У Миронівському багато зруйнованих будівель. Ось будинок у центрі, на другому поверсі жили люди, на першому був магазин. Залишилися самі руїни. Тут досі чути вибухи. Але незважаючи на це, люди потроху повертаються, а робочі відновлюють постачання електрики, газу і води. Майже два місяці маленький Єгор разом з мамою жив у підвалі. Дворічний хлопчик уже знав, коли можна гуляти, а коли треба ховатися.

"Якщо бахкает, він уже на стрьомі і сам збирає речі і все в підвал. - Два роки такий маленький і вже реагує? - Так, навіть люди з нього сміялися", - говорить Світлана Іщенко, мешканка селища Миронівський.

Поки ховалися в укритті - Єгор почав розмовляти. Правда, слова вивчив не дитячі: "підвал", "бомба" і "війна".

"Він зараз навіть боїться якщо музика голосно заграє на телефоні, він боїться гучних звуків - може від вибухів? - Напевно, і телевізор коли голосно. - Як ти татові говорив? Так, тихіше", - говорить Світлана Іщенко.

Гуманітарну допомогу привозять, але її для всіх не вистачає. Наприклад, бракує будівельних матеріалів і люди самотужки забивають вікна і лагодять дахи.

"Нема ні шиферу, ні скла, нічого, замовили, але хто його привезе невідомо. Каналізацію, воду, а робочих вісім чоловік, що вони можуть зробити? - А допомога з інших міст? - Особливо ніякої".

Нині інтенсивних обстрілів немає і люди вийшли з бомбосховищ. Але речі й ліжка з підвалів не забирають. Побоюються, що знову почнуться бомбардування.

"Залишилося чоловік 30-40 вони просто по домівках розходяться, а вночі повертаються сюди, тому що Баха все одно, по околицях, ну бомблять", - говорить Микола, житель селища Миронівський.