У прифронтовому Павлополі у школі відкрили експозицію про війну [ Редагувати ]

Чим живуть сьогодні люди в прифронтових районах? Як складається доля тих, чиє життя проходить поряд із лінією зіткнення. Про людей, які ці довгі вихідні і свято 8 березня проведуть там, куди війна може повернутися в будь-яку хвилину - далі в матеріалі наших кореспондентів.

У місцевому прифронтовому магазині неподалік траси Бахмутка - де не так давно гриміли бої - багато покупців у військовій формі. Продавець Наталія досі неохоче розповідає про тутешню ситуацію навіть у переддень свята весни.

"Хочеться тиші і спокою як жили раніше. Хочеться світу. Не дай бог ще раз пережити той період, що був ", - говорить Наталія, жителька Луганської області.

Військові з цієї бригади тут, на самому сході країни, у Луганській області, мов на підбір, - із заходу. З Яворова, що під Львовом. Це так звана "залізна" 24 бригада. Назва ще з другої світової. Дві зв'язкові бригади. Дві Оксани. Але навіть на війні жінки залишаються жінками. Перед святом зробили одна одній манікюр.

"Думаю що не приємно дивитися на нас дивитися таких ніяких. Щоб підтримувати бойовий дух собі. Щоб приємно було на нас подивитися. Це як то зобов'язує - ми ж жінки в будь-якій ситуації", - говорять військові.

На фронт йшли добровільно. Жартують - половина військового рюкзака - косметика. Свята чекають, як і всі жінки країни.

"Напевно буде якийсь сюрприз. А може буде звичайний робочий день. Ми ж знаходимося в зоні. Нехай краще нічого поганого не трапитися ось і все".

Маріупольський напрямок. Нещодавно ця частина селища Павлопіль була сірою зоною. Лінія фронту тут майже на рік зупинилася біля річки Кальміус. Єдину переправу бойовики підірвали. Щоб знову взяти селище під контроль, українські військові провели цілу спецоперацію.

Переправу в Павлополі вже відновили, віднедавна в селище навіть пустили маршрутки з Маріуполя - сюди потрохи повертається нормальне життя.

"Колишні викладачі Павлопольської Сільської школи. Мій бивший зам директора по виховній роботі. Ми з нею 18 років в одній упряжці проробили", - говорять Анна Чагдаєва і Тетяна Пугач.

Уже колишнього директора та колишнього завідувача навчальною частиною колись звела ця сільська школа. Тетяна Іванівна останні роки працювала тут учителем біології. У її кабінеті усе так, як і в останній день роботи.

А поруч в маленькому шкільному музеї навіть зібралася невелика експозиція і цієї війни. Свіжі мінометні осколки тепер по сусідству з експонатами Другої світової. Якийсь час діти навчалися навіть під час активних бойових дій. Але навесні минулого року у батьків просто здали нерви. І учнів перевели у Маріуполь.

"Починався обстріл і всі в коридор. Вони вже знали, що по дзвонику - три дзвоника - це в нас вже умовне. Всі сідали сюди на чолі з учителями і поки обстріл закінчиться, ми до весни минулого року воювали, щоб зберегти школу тут, а потім батьки вже боялися", говорить Тетяна Пугач, учитель біології Павлопольської сільської школи.

Тепер Тетяна Пугач безробітна. У цьому навчальному році Павлопольську школу вже офіційно закрили. Її треба відновлювати, а грошей у бюджеті бракує. Позаминулої весни Тетяна Іванівна такого не могла собі уявити навіть у страшному сні. Рівно два роки тому разом з учнями вона готувала шкільний спортзал до восьмого березня.

"От тут натягували занавес. От тут все квітками закривалось. Ну, хто не заходив. Одразу казав - райське містечко".

Коли в цьому залі знову будуть діти - невідомо. Хоча зараз тут і не стріляють, люди все одно постійно бояться, що війна може повернутися. А отже, школа буде порожньою.