На межі миру та війни: як живе прифронтове Кримське [ Редагувати ]

Вони теж бранці ось уже п'ять років. Усі люди, які живуть у прифронтовій зоні. Наш воєнкор Руслан Смещук повернувся із Кримського. Селища, над яким майоріє український прапор, але яке географічно - відірване від мирної України. До передової звідти менше як кілометр. І в такій ізоляції, на хиткій межі миру та війни, живуть півтисячі людей. Як? Дивіться - далі.

Селище Кримське. Луганщина. Від "великої землі" відгорожене лінією фронту та річкою Сіверський Донець. Дістатися сюди можна лише цією ґрунтовою дорогою та військовою понтонною переправою.

Відірвані від світу, тут живуть пів тисячі людей. До фронту - менше як кілометр.

Нарезка побитіх домов под тревожную музічку

Та попри війну і безгрошів'я у Кримському будь-що намагаються жити. І жити - нормально.

"Так як у нас немає коштів - ми вишукуємо інші возможності. Починаючі від волонтерів, релігійних організацій, міжнародних гуманітарних. І в результаті Кримське постійно отримує допомогу", - говорить Юрій Константінов, очільник ВЦА Кримського.

Головний донор Червоний Хрест. За надходження від організації у селищі відбудовують житло. Торік звели одну хату, зараз ще дві. Ось цей дім мають закінчити до зими.

"А от у цей будинок, який теж обіцяють закінчити до холодів, повернеться Наталя. Вона виїхала із села ще 4 роки тому, коли по житлових квартирах ворог гатив із важкої артилерії.

"Я жила по родственникам, по гостям, из дома в дом. У меня не получилось приобрести свое жилье. И хотелось вернуться к себе домой, в Крымское", - говорить Наталя, жителька Кримського.

Останні місяці тут тихо, не стріляють. І жителі в буквальному сенсі моляться, щоб над їхніми хатами знову не літали снаряди.

Володимир із сім'єю, як і більшість селян, виживають завдяки городу та господарству. А ще риболовлі. Ось із цього місця до позицій бойовиків метрів п'ятьсот, але тут можна сидіти з вудкою.

"Я тут вже 30 рокив живу, мне предлагали в другом месте домик купить или построить. Но как я туда поеду? И кому я там нужен? Пока знакомство, пока то се. А тут привык. Я тут всех знаю, там меня все знают. Че я туда поеду?" - говорить Володимир, житель Кримського.

У Кримському, протяжністю сім кілометрів, аж три магазини. І це дуже непогано як для прифронтового селища. Тому, хто не може дійти до крамниці, продукти привозять додому.

"Наш хозяин развозит хлеб и продукты по селу, на своей машине - это очень удобно", - говорить Наталя, жителька Кримського.

Ще один осередок нормального життя - маленька лікарня.

"Был санаторий областной, туберкулезный. А начался конфликт, он обстреливался, работать там нельзя было. Предложили здесь", - говорить Валерій Галіненко, голова амбулаторії.

Два роки тому тут відкрили невеличку аптеку. І це для Кримського перемога. Бо до цього по ліки доводилося їздити або за лінію фронту на окуповані території, або за кілька десятків кілометрів на мирну Україну.

"Управление осталось в Словяносербске, на оккупированной территории. И все население стало просить чтобы я взял на себя. И открыли", - говорить Валерій Галіненко, голова амбулаторії.

Зараз у Кримському готуються до зими. Збирають урожай, рубають дрова, і відбудовують понівечені хати. Бо тут, на краю мирної України, під боком у війни, як ніде, хочеться просто жити.