Небесна сотня та битва за Дебальцеве: ворог усе пам'ятає [ Редагувати ]
Варто наголосити на одній деталі: будь-який сильний ворог завжди пам'ятає про те, що для його жертви символічне, навіть якщо сама жертва вже починає потроху про це забувати.
Будемо чесні - не всі в Україні згадали, що ж це за тиждень, який минає. Шоста річниця найтрагічніших днів Майдану. Саме тоді були вбиті десятки людей у самому центрі столиці - Небесна сотня. Та п'ята річниця однієї з найтяжчих битв війни на Донбасі за Дебальцеве.
А от ворог усе пам'ятає і саме на цьому тижні відбулося загострення ситуації на фронті. Ніби відзначили. Про те, чому битва за Дебальцеве була настільки важливою - далі Ірина Баглай.
"Дебальцево це був переломний момент", - говорить Євген Бондар, заступник командира бригади.
"Техніка була 100 відсотків російська. Завжди як згадую комок робиться".
"Я згадую той час воно розкрило людей".
Через Бахмут і Краматорськ дійти до Харкова. Знищити підрозділи української армії, що тримали оборону навколо Дебальцевого, розірвавши сили АТО навпіл. З такими планами російські війська підтягували свої сили на лінію зіткнення. В січні 2015 року.
Вуглегірськ, звільнений українськими військами влітку. Він став першим містом, по якому і вдарили ці танки, починаючи атаку на Дебальцевський плацдарм.
Захопивши Вуглегірськ, бойовики почалИ наступ із трьох боків. І зустріли опір.
"Перші коли колони вийшли на того ж Валеру, джигу, перші масовані бої з району санжаровки почались лєвий фланг, вони атакували за перші три дні було спалено кучу техніки кучу сєпарів у нас був один 300 і той ногу підвернув, коли пригав в окоп і це також дало поштовх впевненність в собі", - говорить Євген Бондар, заступник командира 128 окремої гірско-штурмової бригади.
Село Нікішине, за інтенсивністю боїв ще до лютневого штурму цей рубіж прирівнювали до Донецького аеропорту.
"Постоянно обстрєли йдуть, днями і ночами".
Наскільки там гаряче, наша знімальна група зрозуміла ще восени. Cпроба заїхати в село - закінчилася на в'їзді. Через Обстріл серед білого дня нам довелося швидко повертатися, а піхотинцям надавати артилерійську підтримку своїм.
Та вже на початку лютого триматися було ніде.
"Коли рівняють з землею цих укриттів не має", - говорить Дмитро Захарчук, військовослужбовець ЗСУ.
Шквальний вогонь рівняв із землею не лише позиції військових. Між обстрілами із міст евакуйовували людей
Блокпост Балу, крайній рубіж нашої оборони в той час. Дебальцеве на 10 кілометрів позаду. Праворуч Нікішине, ліворуч Чернухине. 4 лютого, не розуміючи самі своєї вдачі, ми проскочили туди. І навіть побачивши розтрощену техніку і позицію, яку ворог зрівняв із землею, до кінця ми не усвідомлювали, що це буде останній заїзд журналістів.
"Ничего не отдаем все держим, вот взяли танк Т-72 из-за тумана выехал не там".
Усвідомлення прийшло за кілька днів по тому. Коли нас не пропустили далі перехрестя Миронівське-Світлодарськ, уже далеко перед Дебальцевим.
"Вас не пропустят. Дорога перекрита там танчик".
9 лютого. Цю дорогу, якою їхали цивільні, окупанти кілька годин обстрілювали з мінометів.
Щоб блокувати дорогу життя. У цей час російські війська увійшли до села Логвинового й отримали вогневий контроль над трасою. Цього ж дня надійшла звістка про розстріляне авто, яким їхали офіцери.
Хто наступав на Україну, у військових не було сумнівів. Ще до початку масштабних боїв піхотинці 128 бригади неодноразово "отримували" докази в бою.
"Нами були затримані морські піхотинці, це навіть тоді не скривалось танки і бронетехніка, яка була спалена і підбита документи діставались же це підтвердження того, що це були російські військові", - говорить Євген Бондар, заступник командира 128 окремої гірско-штурмової бригади.
"Та вони й самі не ховалися".
"Я приїхав з Росії я буду тут стояти".
"Техніка повністю була вся російська, тому що 11 лютого, коли Донбас дав відео з безпілотника. Ми бачили Урали покрашені в білий колір, бачили 5 танків в Логвіново", - говорить Павло Чайка, повний кавалер ордена "За мужність", військовослужбовець Збройних Сил України.
Павло Чайка - командир десантного взводу, 79 бригади. Замість перепочинку після боів у районі ДАПу отримав нове завдання - розблокувати дорогу життя до Дебальцевого. На БТРах вони мали зустріти ворога, якого виженуть інші підрозділи із села.
"Група, яка мали наступати з нами не пішла. І прийшлося нам заходити в село потім кілька БТРів 95 бригади підїхало", - говорить Павло Чайка, повний кавалер ордена "За мужність", військовослужбовець Збройних Сил України.
Цей бій тривав 9 годин. І жоден із бійців тоді не знав - вони тримали не лише поле бою, а й дипломатичний форпост. 12 лютого в Мінську під час саміту Нормандської четвірки зустрічалися Порошенко з Путіним. Україну змушували здатися, переконуючи, що на фронті нове оточення. Дебальцевський котел.
"Котла не було, знову ж таки це штампи які використовуються запорєбриковими пропагандистами для того, щоб нівелювати значення Дебальцевської кампанії", - говорить Євген Бондар, заступник командира 128 окремої гірско-штурмової бригади.
Перемови Нормандської четвірки закінчилися Мінськом-2. У той час, як десантника Павла Чайку від загибелі рятував танкіст Василь Божко. Який у три постріли - знищив три російські танки, які гатили по українських БТРах. Та сили були нерівні, і село довелося залишити. Тільки згодом Чайка дізнався, наскільки важливим був цей бій для політичних переговорів.
"Ми зустріли батальон Рапір протитанкових рапір - 25 чи 30 орудій. Говорю мужики ви чого приїхали - так у нас бойове розпорядження сьогодні прибути в 5 годині вечора і тут розміститися і я розумію, що у нас була задача в 5 годині ранку піти на штурм і якби ми пішли не 12, коли був Мінськ 2, а 13 і маючи оці рапіри, тобто ми зайняли село", - говорить Павло Чайка, повний кавалер ордена "За мужність", військовослужбовець Збройних Сил України.
Та обіцяне Росією перемир'я - протрималося кілька годин. 16 лютого - Дебальцеве окупував ворог. Українські війська протистояли учетверо більшому за чисельністю противнику. Українці почали відступати під масованим вогнем.
"Хлопці йшли більш менш такими малими групами. Це був їхній реальний шанс реальний шанс вижити", - говорить Павло Чайка, повний кавалер ордена "За мужність", військовослужбовець Збройних Сил України.
Дебальцівська кампанія стала військовим проривом. Досвід українських вояків вивчають інші армії світу.
"Ми випробували на той час можливо сказати нову тактику, підходу до цього населеного пункту", - говорить Павло Чайка, повний кавалер ордена "За мужність", військовослужбовець Збройних Сил України.
"Дебальцево це був переломний момент після нього вони прекратили будь-які широкомасштабні наступи. Ми вистояли і завдання виконали", - говорить Євген Бондар, заступник командира 128 окремої гірско-штурмової бригади.
Та водночас Дебальцеве - один із найбільш трагічних етапів цієї війни. Разом із ДАПом та Іловайськом. Символ незламності.
"Дебальцево це перш за все люди я пізнав дуже багатьох їхні риси і на що спроможна людина", - говорить Євген Бондар, заступник командира 128 окремої гірско-штурмової бригади.
"Пам’ять про тих хлопців, які загинули, віддали своє життя повинна залишатися, саме головне, щоб ми розуміли для чого це, зараз я вважаю, що уже 6 рік пішов, ми почали забувати", - говорить Павло Чайка, повний кавалер ордена "За мужність", військовослужбовець Збройних Сил України.
У боях за Дебальцеве, згідно з офіційними даними, загинули 110 українських воїнів, 300 - були поранені.