"Віддалений гавкіт собак": як живе зірка фільму про Донбас? [ Редагувати ]
Маленька історія, здатна змінити великий світ. Герой нашого наступного матеріалу - звичайний хлопчик Олег Афанасьєв із Гнутового, під Маріуполем. Він став героєм фільму "Віддалений гавкіт собак", данського режисера. Стрічка отримала визнання, свого часу була номінована на "Оскар", а цього місяця взяла престижну премію Пібоді. Із Олегом ми познайомилися ще чотири роки тому. Тоді він врятував нашу знімальну групу від обстрілу. Потім зустрічалися із ним у Нью-Йорку. І ось зараз знову приїхали до нього в гості у Гнутове. Далі - ігор Левенок - із ексклюзивним репортажем Подробиць тижня.
Історія цього хлопчика збентежила та приголомшила весь світ.
Село Гнутове під Маріуполем. Лютий п'ятнадцятого року. Ці кадри зафільмувала знімальна група "Подробиць". Кореспондентка Ельвіна Сеітбуллаєва та оператор Вадим Ревун. Наслідки жахливого обстрілу окупаційних військ. Людське горе і сльози. Є жертви серед мирних мешканців.
Той самий хлопчик. А за мить знову починається обстріл. Дитина не розгубилася. Завела журналістів в укриття.
Вот здесь дети сидят, а когда спать, то мы ставим манеж на пол.
Вон там возле калитки стояла и разговаривала с нами. Начали бомбить. Я взял за руку и прибежали сюда.
А мы в подвале тогда жили. Олег вернулся и потянул ее. А тот сзади шел и снимал до последнего С вашого канала все началось и снашего подвала.
Вчинок десятирічного Олега Афанасьєва привернув увагу данського режисера Сімона Леренґа Вільмонта. Згодом, хлопчик та його бабуся стануть героями документальної стрічки "віддалений гавкіт собак"
У центрі кінорозповіді власне, сам хлопчик Олег, який мешкає в спорожнілому Гнутовому з бабусею та двоюрідним братом Ярославом. Олегова мама померла, бабуся - єдина рідна людина, чия любов і турбота підтримують дитину в хаосі війни.
У Гнутовому в наслідок обстрілів пошкоджено чотири будинки вибиті шибки. Мама, когда стреляют мне очень тебя не хватает. Пока мама…
Природна поведінка дітей та реалістичність вразила кінокритиків. Торік стрічку номінували на "Оскар". А режисер вирішив зробити те, чого ніхто не очікував. Запросив своїх героїв на прем'єру до Нью-Йорка. Для бабусі з онуком це була подорож мрії. З розбомбленого села вони потрапили в заокеанський мегаполіс на світовий кінофестиваль.
Это сказка. Ну, очень понравилось. Но у меня спрашивали с какого-то канала, вы не хотели бы там остаться? Вот не хотела, правда. А я хотел.
Картина не здобула "Оскара", втім у Гнутовому Олег став знаменитістю. Хоча себе він "зіркою" не вважає. Його гра у фільмі - то його звичне життя.
Просто не надо было смотреть в камеру, а просто нужно было делать все то, что я делаю каждый день.
Олег Афанасьєв, герой фільму:
Ну, друзей больше стало. Узнали о том, что я снялся в фильме девятые классы, восьмые. Стали со мною дружить общаться, спрашивать.
Чого не скажеш про дорослих, каже пані Олександра. Ставлення сусідів-селян після візиту в Америку до родини змінилося.
Олександра Рябічкіна, бабуся Олега:
Вот эта вот соседка вообще сказала своему сыну, что бы он не дружил с моим, потому что мы богатые. А чого з багатими не дружать? Во-первых, а во-вторых какие мы богатые? Мы как жили так и живем. Никаких сверхденег на нас не упали.
З пенсії Олександра Миколаївна назбирала онукам на велосипеди. І діти на сьомому небі від щастя. Щоправда, далеко від хати не катаються. Війна дещо стихла, але й досі поруч, і досі забирає життя.
Надеюсь, что война закончиться, не хочется, чтобы это продолжалось. Там недавно за плитами гранату нашли.
Олегові вже тринадцять. Він уже замислюється щодо майбутнього. Без зайвих амбіцій і дуже по-дорослому.
Ну, я думаю поваром или дальнобойщиком. Но больше готовить нравится.
Днями хлопчики дізналися, фільм про них таки став переможцем світової мега престижної премії "Peabody Awards". Її щороку отримують найпотужніші просвітницькі історії на телебаченні, радіо та в цифрових медіа. Та через коронавірус саму церемонію нагородження скасували.
Сімон Леренґ Вільмонт, режисер фільму:
Звісно, це велике визнання для фільму та їхньої історії. Це важливо. Трохи сумно, що ми всі не зможемо поїхати у Нью-Йорк і бути на нагородженні.
Мені шкода що ми не змогли відвідати Олега в травні через коронавірус. Може це вдасться зробити восени. Олеже, я дуже хочу тебе побачити і Олександру, і Ярика, і Альону і Костю. Сподіваюся, ми влаштуємо барбекю.
Хлоп'ята з бабусею щиро радіють. І спілкуванню, і перемозі. Хоча ця премія - це просто визнання, грошового призу немає. Та родинна історія Олега Афанасьєва стала важливою для світу. Бо ілюструє ціну життя в умовах війни.
Мои птенчики, у нас все равно все будет хорошо. Вы ж в это верите? Да. Мои лапульки.