Річниця Іловайської трагедії: "Подробиці" поспілкувалися з учасниками трагічних подій [ Редагувати ]

Загальнонаціональна хвилина мовчання і приспущені прапори. Сьогодні День пам'яті захисників, які загинули за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. І 29 серпня обрали цим днем невипадково. Адже саме сьогодні - річниця Іловайської трагедії. Найбільш кривавої за весь час війни на Донбасі.

Тоді, у серпні 2014, у зоні Іловайська загинули 366 українських бійців. Понад чотириста зазнали поранень, більше ніж сто потрапили в полон. І півтори сотні і досі вважають зниклими безвісти. Наш воєнкор Ігор Левенок поспілкувався із тими, хто пройшов пекло Іловайська.

Мені тридцять чотири. - А звідки ви родом? - Я - з Донецька. - З самого Донецька? - Так, з самого Донецька, з Кіровсього району.

Його історія пробирає до мурашок. Павло - народився і виріс у Донецьку. І він той, хто влітку 2014 першим пішов у військкомат, аби захистити свій край.

З мамою говорили? Вона щось розповідає? - Ні, я її бачив років три назад. Тепер там связь "Фенікс" якийсь. А брата з часів війни зовсім не бачив рідного.

Війна розбила його родину. Павлові лише 34, хоч виглядає він старшим. Бо ж окопи здоров'я не додають. Уже восьмий рік тут. А до того працював і шахтарем, і робітником на державному підприємстві. В українському Донецьку.

Павло, військовослужбовець Збройних сил України:

Я українець, як був так і є…то мій дім! В мене мати на даний момент, наскільки я знаю, працює дворником, а працювала біологом на тепличному комплексі. То єсть різниця…?

Павло був там. Іловайськ. Гарячий серпень 2014. Трохи знітився, коли зайшло про те бойовище. Але розповідає, як було насправді.

Це була наша неопитність, ну і на те время відсутність зв'язку це сама велика проблема була. Між військами не було взагалі якогось толкового звязку. Не понімали де свої, де чужі. Це все робилось почти з мобільного телефона.

Він вийшов із того пекельного оточення. Кілька днів без води. Пробиралися полями, у соняшниках. Згадувати ті події без сліз тяжко. Павло каже: ті спогади й досі не відпускають його з Іловайська.

Павло, військовослужбовець Збройних сил України:

А що вас зараз до сих пір тримає в окопах? Обіда за рідну державу. За тих друзів, які в мене є поранені. Он у мене без ноги сусід ходить по двору. З палочкою ходить. А ще один у мене вмер на руках, коли виходили з Іловайська. Йому пахову вену вскрило осколком. Я до нього підбіг і він в той момент практично сказав тільки свої останні слова. "хлопці уходьте, мені всьо…"І ми пішли. А він як сидів там під деревинкою, так і залишився сидіти.

Серпень 2014. Українські військові і добровольці з боями наступають на Іловайськ. Ця вузлова залізнична станція відкриває шлях на Донецьк.

Скільки вас було, а скільки повернулося? Сто двадцять нас було, вже точно не пам'ятаю. Десь сто двадцять, а повернулося сорок три чи сорок шість…

Богдан згадує ті драматичні події і каже: йому тоді пощастило. Отримав тяжке поранення, його гелікоптером доправили у шпиталь. Пощастило, бо залишився живим. Щойно одужав - повернувся на фронт. І досі служить, адже усвідомлює: його справа ще не завершена.

Богдан, військовослужбовець Збройних сил України:

А як би ви хотіли, щоб усе закінчилося? - Звісно перемогою. Нашою перемогою і по другому я не бачу. Щось буде одне. Або ми програємо і наша держава перестане існувати, або ми виграємо і відстоїмо свою незалежність.

Бої за Іловайськ стали наймасштабнішою військовою операцією України з моменту відновлення незалежності. І водночас найбільшою трагедією української армії. Генпрокуратура цього тижня зробила заяву: Росія заздалегідь планувала розстріл українських військових:

Юрій Рудь, начальник Департаменту розслідування воєнних злочинів:

Керівництво ЗС РФ фактично вводило поступово в оману, заманювало наших військовослужбовців в так звані зелені коридори, для того, щоб ті погодилися на умови виходу. Водночас вже під час ведення переговорів облаштовували вздовж узгоджених коридорів засідки, укріплення, позиції. Для того, щоб у подальшому здійснити віроломне вбивство.

Андрій Лещенко, представник Департаменту розслідування воєнних злочинів:

В матеріалах кримінального провадження зосереджені численні докази, як свідчення так і фотодокази наявності таких дій. Що після того як наші військовослужбовці вже склали зброю і не вели і не могли вести бойові дії - вони були розстріляні військовослужбовцями ЗС РФ.

Ми не можемо змінити історії, та можемо її переосмислити й зробити правильні висновки, щоб жити далі.

Олександр, офіцер Збройних сил України:

Який особистий урок ви взяли для себе з Іловайська? - Те, що треба їздити не на броні, а в броні. Це особистий урок на все життя для мене. Ті, хто їхали на броні, зверху всі загинули. В загальному плані урок який можна винести, що противнику довіряти не можна і на домовленості із ним краще не йти. Краще робити свою роботу якісно і тоді все вийде.