На Рівненщині діти навчаються в аварійній школі: батьки власним коштом ремонтують будівлю [ Редагувати ]

Потрісканий фундамент і стеля, яка будь-якої миті може завалитись. У таких умовах навчаються діти на Рівненщині, і по суті уроки відбуваються в аварійній будівлі. Бо споруду звели понад 60 років тому, і за весь цей час капітального ремонту не було. Батьки рік у рік власним коштом латають стіни, але й це не рятує.

Люди просять побудувати нову школу, але чиновники кажуть - зачекайте. Скільки саме - запитувала Сніжана Сидорук.

Тріщить фундамент, просідають стіни. Щоб дерев'яна будівля хоч якось трималася купи, її зсередини скріпили болтами.

Цю школу в селі Млинок звели понад шістдесят років тому із залишків церкви, яку зруйнувала радянська влада.

Марія Супрунюк, учителька української мови та літератури Млинківського ліцею:

Стіни тонкі, все валилося. Дуже було важко. Якщо сказати про цю школу, яка вона була, то то - страхіття. Тут це вже оббили трошки. Не дай боже, зайти вам зверху на спортзал - провалитеся.

Понад дві сотні дітей тісняться у старих пристосованих класах. Аби всіх вмістити, для навчання переобладнали вже всі можливі приміщення.

Олександр Касянчик, директор Млинківського ліцею:

Була майстерня в приміщенні школи, ми перенесли її в приміщення столови, тому що нема де нам діток розміщати. Так само одного класа була учительська – переробили, зробили, там була колись столовонька така невеличка - туда перемістили.

Батьки нарікають: для дітей у цьому закладі - жодних умов.

Тетяна Калюта, жителька села Млинок, мати трьох школярів:

Спортзала нема, він не отоплюється, стеля прогнута . Діти хочуть займатися фізкультурою - немає де. Води - немає: ні прибиральницям, ні дітям, ні руки помити, ні напитися немає. Ну немає тут комфорту.

Володимир Мельник, завідувач господарства Млинківського ліцею:

В школу дрова носимо. Пічне в нас отоплення - грубки. В нас води проточної в школі немає. Все прибирильниці носять з криниці. 19 століття в нас в школі.

У приміщенні школи немає ані їдальні, ані вбиральні. До них учням і вчителям у холод, дощ чи мороз доводиться бігати через двір за сотню метрів.

Людмила Блищик, другокласниця Млинківського ліцею:

Подзвонить дзвінок - ми йдем, вдіваємся і біжимо в їдальню. - Далеко бігти? - Нє. Трошечки. - Куди? - Покажи нам? - Отуда о.

І педагоги, і батьки щороку старезне дерев'яне приміщення латають як можуть.

Наталія Ошурко, жителька села Млинок, мати шістьох школярів:

Кожен рік ми латаємо, але вже там латати нема що. Вже там латка на латці. І підлога, і стеля, і стіни - все же завалюється, осипається. просідає. Село зростає, дітей більшає, а школа - гіршає.

Те, що ця школа - найгірша в громаді, визнають і місцеві чиновники. Погоджуються, що тут треба зводити лише нову будівлю.

Богдан Квачук, голова Зарічненської селищної територіальної громади:

Вона на сьогоднішній день визнана в аварійному стані. Будем розробляти проектно-кошторисну на нову школу. Паралельно територія позволяє. Ми її не в змозі будемо побудувати, розраховуємо на підтримку обласного бюджету.

Та чиновники кажуть, поки що допомогти нічим. В області близько десяти аварійних шкіл. Усі за раз звести з нуля не можуть. Цього року планують добувати лише ті, за які вже взялися раніше.

Сергій Подолін, перший заступник голови Рівненської обласної державної адміністрації:

Питання по селу Млинок, воно є актуальним, ми будемо планувать, якщо це стосується державної підтримки - не раніше 23-го року.

Марта Ошурко, третьокласниця Млинківського ліцею:

Шоб в нас в школі було тепліше і шоб в нас там були туалети в приміщеннях, щоб ми не бігали туди, щоб все було добре.

Наступного року в Млинку школярів іще додасться, та де їх розмістити - вже й не знають. Як і того, скільки часу ще втримаються стіни аварійної будівлі.