Жителі гірських районів Буковини безупинно працюють на городі, аби забезпечити Україну продовольством [ Редагувати ]

"Сади перемоги". Ідея цього проєкту - кожен шматок землі в саду, на городі, навіть ящики в оселі на підвіконні мають стати місцем для забезпечення продовольством. Аби не було дефіциту продуктів українці безупинно працюють. Жителі гірських районів Буковини не втрачають ані хвилини, ані клаптика землі. Висаджують все, що дозволяє клімат: картоплю, квасолю, гарбузи та кукурудзу. Ольга Лучек побувала на одному з хуторів і якраз застала горян за роботою.

Ольга Лучек – кореспондентка:

Ми - на гірському хуторі, що має назву "Золотний". Люди тут працьовиті, як і по всій Україні. Та цього року роботи у них побільшало. Вирішили тут садити всього і багато. Бо через російське вторгнення, кожен метр засіяною землі зараз на вагу золота.

-Боже помагай вам. -Най вам Бог помагає. Казали Боги, аби ви помогли. Садимо барабульку. О, 4 сотики засадили і ще трохи досадюємо. Так ми всьо вручну робимо. Коня у нас тут нема. Нема права у нас, аби земля пустувала. Якщо земля пустує, то ми пусті газди. О, мій вуйко вже має 83-й рік, але ще працює.

Андрій Ілліч жодного дня не відпочиває. Господар каже, цього року працює ще більше, коли в країні війна - допомагати треба всім чим є можливість. На їхньому хуторі 25 будинків. Коли якась робота на городі, намагаються всі допомагати один одному. Ось як зараз.

Картоплю посадили, на черзі квасоля.

Андрій Кушнір, житель хутора Золотний:

Перший раз кладемо держачок файно, тичку, а коло цего садити фасулю. І зразу видно де вона.

Михайліна Кознюк, жителька хутора Золотний:

То лопаткові, то тичні, то бандури, то дрібна біленька. Зо 4 сорти так. Оцих тичок трудно найти, треба йти тудаво в ліс, тай аби така правонька, бо котра не така, то квасоля погано в'ється.

Михайлина Володимирівна каже, на городі хоч і важко працювати, та без нього ніяк.

Михайлина Кознюк, жителька хутора Золотний:

Болять і ноги, і всьо, але треба ходити і в село треба піти, але Бог дає силу. Все надіємося на Бога. Я знаю який буде час, може не вродити скрізь.

Хоча роботи багато не тільки на грядках.

Михайліна Кознюк, жителька хутора Золотний:

Зранку треба встати, помолитиси Богу, а потому йти до корови, корову здоїти, сіна дати, а там гної повитіскати. А потім їсти зварити, а потім вже йти у город.

Сусіднє подвірˈя Параски Георгіївни. Жінці - 85. Та попри поважний вік, найперше доглядає за своїм квітником, за роботою відволікається трохи від страшних подій в Україні, правда не завжди вдається стримати свої емоції.

Параска Кушнір, жителька хутора Золотний:

Водно полю, тай водно бурєн. Це братчики, а це тюльпани. Потрохи лежу, потрохи йду. (плачучи)У Львові, та в Закарпатті та скрізь, та скрізь, нема спокою.

Завжди, коли садили город, тут було гучно, співали гуцульських пісень, розповідають горяни. Цього ж року кажуть, не до співів.

Андрій Кушнір та Михайліна Кознюк, жителі хутора Золотний:

Але Бог управе, шо дочекаємо, що будемо співати Господи. Може вже, коли будемо сапати, то будемо співати. Так надіємося на Бога. Коли зийде наша барабулька, то будемо співати.

А після важкої фізичної роботи газда нам показав свій скарб - струнний інструмент цимбали.

Більше грати Андрій Ілліч не може, комок в горлі, на очах сльози. Свій цінний інструмент ховає. Обіцяє взяти цимбали до рук у День Перемоги, про яку дуже молить Бога він і всі українці.