Лікарі та небайдужі відбудовують лікарню у Тростянці [ Редагувати ]

Місяць в окупації та місяць після. Ми продовжуємо розповідати, як оговтуються звільнені міста і села України. Зруйнований рашистами Тростянець - поступово повертається до життя. Так, там уже працює поліклініка. Як лікують місто після "руського міра" - дивіться далі.

Без сліз дивиться не можна.

Тростянецька лікарня до нашестя ворогів була взірцевим медзакладом європейського рівня. А після визволення міста - сама стала пацієнтом, що потребує складної реабілітації.

Ольга Салєєва, співробітниця лікарні:

Тут було все в жахливому стані, кисневі балони валялись по всій території лікарні, вони були розвернуті отак, плоскостю, отак порозривало їх. Це інфекційне відділення, воно було дуже розбите, все там і криша, дах на ньому теж розбитий. По всій лікарні все було вибито, загалом 68 чи 66 снарядів попало в лікарню.

Тростянець окупували з перших днів війни. Вулиці та подвір'я середмістя одразу заполонила важка артилерія, з якої обстрілювали сусідню Охтирку. А от лікарню, що розташована на околиці, ворог спочатку не чіпав. Тільки через постійні повітряні тривоги довелося перебазуватись до підвалу.

Тут не народжували, поки ще було тихо, потім, коли гасили, народжували всі в підвалах, і воду туди носили все.

В лікарні тоді перебувало до півсотні пацієнтів, зокрема й породіллі. Жодного - медики не залишили без уваги. Більшість - одужали, а 12 після звільнення Тростянця евакуювали до інших медзакладів.

Дарина Мартиненко, акушер-гінеколог Тростянецької лікарні:

І душова кабінка, все розбите, все, і вікна були, і дирка і стени, все…тут жінки після кесарева розтину були.

Лікарка розповідає, сама наважилась на евакуацію з міста заради дитини.

Дарина Мартиненко, акушер-гінеколог Тростянецької лікарні:

Було дуже страшно, в нас і у дворі бахкало, і снаряди лежали везде, так шо…поняли? Якби не дитина, може б ходила до останнього, але виїхала. Поки їхали, нам в дорозі кажуть, все, звільнили Тростянець і ми зразу додому, ми даже ніде не залишались, ми проїхали всю Україну і вернулись зразу додому.

Наступного ж дня жінка поспішила на робоче місце. А тут з потроєною енергією весь персонал взявся розчищати завали. Спочатку самотужки, потім приєднались містяни, приїхали добровольці з обласного центру. Вигрібали купи скла, цегли, підпирали стіни та плити перекриття, вибивали пошкоджені віконні рами. Робота кипить і по сей день.

Щоб вони не прийшли ще раз і не добили нас, оцього тільки боюся, все решта нормально, переживемо, все буде Україна.

Одразу відчинили для хворих кабінети, що постраждали найменше, - УЗД, лабораторія. Лікарі поліклініки тимчасово приймають в дитячому відділенні. В лікарні квапляться засклити приміщення для інших спеціалістів.

Ольга Стефанко, мешканка Тростянця:

Хворіють дітки, хворіють.. Приходимо, а сьогодні я у хірурга була, стоматолога, дуже надіємося, що скоро зроблять ремонт.

Вже найближчим часом будуть приймати пацієнтів терапевтичне та пологове відділення.

Дарина Мартиненко, акушер-гінеколог Тростянецької лікарні:

Ми кожен день мріємо про те, що сюди ходимо, прибираємо, щось робимо, стараємося, тому що всі хочуть працювати, всі хочуть, щоб дітки народжувались.

А про самих медиків тим часом турбуються волонтери - привозять гарячі обіди.

Волонтери нам готують, фірма яка не знаю.

Благодійники з-за кордону подарували кілька машин швидкої допомоги, обіцяють медичне обладнання. Українські доброчинці жертвують кошти та будматеріали.

Анатолій Плахтиря, генеральний директор Тростянецької лікарні:

Лікарня має надію, не то, що надію, а мабуть, це й буде, я впевнений, в тому що наша лікарня стане на ноги, стане ще красивішою, кращою, колектив у нас дуже здібний і практично всі працюють з ентузіазмом.

Реабілітація закладу триває, шрами на будівлі ще довго нагадуватимуть про страшні часи, але відкрита лікарня для тростянчан - це ознака одужання всього міста.