Небезпечна робота: журналісти, які загинули, виконуючи професійні обов'язки [ Редагувати ]
Журналістика вважається однією з найнебезпечніших професій світу.
Кожні три дні у війні росії проти України гине один представник медіа. Це дані Національної спілки журналістів України. На сьогодні підтвердженими є 32 факти загибелі медійників. Про небезпечну професію розповість наш колега Ігор Левенок.
Ігор Левенок, кореспондент:
Журналістика вважається однією з найнебезпечніших професій світу. Небезпека журналіста полягає в тому, що нерідко своїми виступами, висвітленням та заявами ми зачіпаємо інтереси криміналу, нечесних політиків, корумпованих чиновників тощо. Але все ж таки найбільш небезпечною вважається робота журналіста у "гарячих" точках планети, в міждержавних конфліктах та епіцентрі війн. Журналіст, виконуючи свої прямі обов'язки, може стати заручником, потрапити до ув'язнення, опинитися під обстрілом і загинути...
Але в цивілізованому суспільстві журналісти завжди мають вплив. Не дарма ж їх називають четвертою владою. І кому, як не українцям, знати про те, як діяльність журналіста може змінити хід історії.
16 вересня 2000 року. У Києві зникає кореспондент інтернет-видання "Українська правда" Георгій Ґонґадзе. Згодом - обезголовлене тіло Георгія знаходять у Таращанському лісі. Цей злочин - стає причиною масштабної політичної кризи.
30 листопада 2013. Студенти і журналісти - дають початок Євромайдану. Кадри агресії силовиків, відео розстрілів і зрештою, об'єктивне висвітлення подій крапку в цьому кривавому протистоянні. Майдан закінчується Революцією гідності.
Серед перших жертв Революції гідності - журналіст В'ячеслав Веремій. Його вбили "тітушки" - наймайнці тодішньої влади. Це сталося, коли В'ячеслав намагався їх сфотографувати.
20 лютого 2014. Початок російської агресії. Анексія Криму, війна на Донбасі. Українські журналісти стають до лав інформаційного війська. Аби протистояти ворожій пропаганді. На передовій, під обстрілами, у найнебезпечніших місцях медійники показують героїзм і трагедії наших захисників. Страждання цивільних. І розповідають світу історії звірств окупантів.
16 лютого 2015. Під час боїв за Дебальцеве загинув військовий кореспондент телекомпанії "Бриз" Дмитро Лабуткін. Бойовики надіслали дружині Дмитра відео з місця бою. Біля залізничної колії, тіла загиблих поряд із розбитим БТРом.
У Дебальцевому Дмитро знімав відео для переговорної групи у Мінську, мав повертатися до Києва. Це останні кадри воєнного кореспондента. Тут і ворожі обстріли.
І наші бійці розповідають, як захопили російський танк.
Владислав Селезньов, товариш Дмитра Лабуткіна:
Безумовно загибель Дмитра Лубуткина за визначенням не може бути даремною, адже ті матеріали, які зрештою потрапили до переговорників, вони спростували брехню, яку поширював кремль і особисто Володимир Путін, проте, що Дебальцеве знаходиться під контролем російської армії.
24 лютого 2022. Широкомасштабне вторгнення російських окупантів в Україну. Рашисти бомбардують українські телевежі, обстрілюють автівки з написами "Преса" грабують і вбивають журналістів. Бо незалежна журналістика - це пряма загроза кремлівському режиму.
Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України:
Фактично маски скинуті і увесь світ бачить, що росія веде несправедливу війну і геноцид проти українців. І оскільки гірше вже їм репутаційно не буде, то вони й обирають стратегію свідомої атаки на працівників ЗМІ.
13 березня 2022. В зоні бойових дій на Київщині зник український фотограф і документаліст Максим Левін. Макс вирушив у Гуту Межигірську документувати наслідки російської агресії. Першого квітня тіло журналіста знайшли біля цього села. За інформацією Генпрокуратури, беззбройного Максима окупанти вбили двома пострілами.
Максим Левін працював з багатьма українськими та міжнародними медіа. Більшість його робіт пов'язані з війною. У 2014 році Максиму вдалось вибратися з "Іловайського котла" і світ побачив подробиці цієї трагедії. Макс часто говорив: "Кожен український фотограф мріє зробити фото, яке зупинить війну".
4 травня 2022. У боях під Ізюмом на Харківщині загинув журналіст і доброволець ЗСУ Олександр Махов. Він захищав Україну ще у 2015. Потім багато років працював воєнкором на телеканалах "Україна" та "Україна 24". Разом із оператором Олександром Хлиніним висвітлювали війну на Донбасі. Олександр Махов повернувся на фронт у перший день повномасштабного вторгнення. Мав позивний "Журналіст".
Ми готові захищати нашу Україну! Нам видали зброю і набої і ми готові вирушити, щоб бити російського ворога. Вірте в нас!
Олександр Хлинін, телеоператор, боєць ЗСУ:
Саня справжній друг, справжній герой і справжній воїн...
Олександр Махов із Луганська. Він дуже боляче сприймав окупацію рідного міста. Квітень 2014-го. Ось таким я тоді побачив Сашка. Довге волосся, інтелігентні окуляри. Він переконував луганчан не вірити російській пропаганді. А вже за рік Олександр став таким.
Олександр Хлинін, телеоператор, боєць ЗСУ:
Було багато планів і ідей, але війна. А Саня завжди знав, що добро переможе зло. І так і буде!
Навесні прямо з фронту Сашко зробив пропозицію своїй дівчині Анастасії, яка теж журналістка. Записав зворушливе відео. Вони мріяли про доньку і щасливе сімейне життя...
Ігор Левенок, кореспондент:
За три місяці повномасштабної війни Росія скоїла 280 злочинів проти журналістів та медіа в Україні. Станом на тепер росіяни вбили 32 журналіста, з них вісім журналістів убито під час виконання професійних обов'язків. Дев'ять журналістів були поранені, і щонайменше 15 - зникли безвісти.
Рашисти атакують українські ЗМІ. Блокують інтернет. І вбивають репортерів, аби приховати власні воєнні злочини. Бо кожне обірване життя наших колег - то ненаписані рядки в газеті, невідзняті репортажі і фільми, невидані книжки...
