Маріуполь – місто трагедій: як рятуються від рашистів люди, які ніколи не чули вибухів снарядів [ Редагувати ]

Рівно 8 років тому бійці Азову звільнили Маріуполь від проросійских бойовиків. І відтоді - місто активно відбудовували. Допоки окупанти знову не прийшли у Маріуполь... І зараз це місто - це місце невимовного болю, трагедій та драм.

Одну із таких драматичних історій, родини сурдоперекладачки Уляни Шумило, багато хто вже знає. Війна розлучила її з батьками. Вони - глухонімі. В середині березня, намагаючись утекти з Маріуполя, сім'я потрапила під один із численних ворожих обстрілів. Через це батьки відстали і залишились в місті, а пані Уляна разом із синами таки наважилася на евакуацію і зрештою через росію  дісталася Німеччини. Весь цей час вона намагалася витягти матір та батька з пекла.

Про порятунок людей, які ніколи не чули вибухів снарядів  далі.

На цю зустріч вони чекали майже три місяці. Уляна разом із синами жила в Берліні, коли її глухонімі батьки ховалися у підвалі будинку у зруйнованому Маріуполі. Житло згоріло. Не було їжі, води та будь-якої надії на спасіння.

Оксана та Владислав залишилися в Маріуполі самі. Вони нічого не чують. І ніхто поруч не розуміє мову жестів. Як їм пояснити, що треба бігти в укриття, коли починається обстріл? Вибухи вони відчували тільки за вібрацією землі й стін. А де знайти хоча б якусь їжу та воду - взагалі не розуміли.

Коли до їхнього підвалу зайшли кадирівці, вони ладні були прощатися з життям. Окупанти не повірили, що чоловік і дружина - глухонімі. Думали, що Оксана та Владислав - насправді українські військові та прикидаються хворими! Чотири дні їм не дозволяли виходити з підвалу. Навіть їжу на багатті приготувати забороняли.

А коли обстріли в Маріуполі вщухли, до підвалу зайшли волонтери - вони шукали Оксану та Владислава два дні. Показали відеозвернення від Уляни. Лише тоді батько й мати повірили - що це не вороги! Схопили деякі речі, кішку та втекли з пекла.

Бажання було одне - якнайшвидше пройти ворожі блокпости та виїхати з окупації. Спочатку жили у хостелі у передмісті Маріуполя. Бо росіяни нікого не випускали.

Нарешті за три тижні дісталися Запоріжжя. І лише там - уперше за довгий час розлуки - змогли побачити доньку за допомогою відеозв'язку.

Олександр Ярошенко - лікар за професією, волонтер за покликом душі. Він один із тих, хто організовував порятунок маріупольців із пекла. Віз людей цією машиною швидкої. Разом із командою евакуював тисячі маріупольців. Серед них - і батьки Уляни.

Олександр Ярошенко, головний лікар Дерматовенерологічного диспансера в Маріуполі:

Глухонемые люди - они очень своебразные, они тяжелые в общении, они недоверчивые. Было логистически сложно, как им объяснить... Всем большое спасибо, все приняли участие, все красавцы, молодцы.

У Києві Уляна починає нове життя. Мріє й надалі займатися творчістю - співати руками для людей із вадами слуху. Зі своїм земляком репетирує нову пісню про Маріуполь. Прем'єра незабаром - у рамках культурного проекту "Дні Маріуполя у Києві".