Повертають мирний вигляд розбомбленим містам: робота добробату на Сумщині [ Редагувати ]

Вони повертають розбомбленим містам та селам мирний вигляд. Вони обʼєднались у добровольчий батальйон. У вільний час чоловіки та жінки їдуть до розстріляних російськими військовими населених пунктів, щоб допомогти розібрати завали і почати відбудову понищеного. Цього разу добробат був у Боромлі, на Сумщині. Їхню роботу бачила наша Юлія Зайцева. 

На руїнах будинків, що залишились після бомбардувань та обстрілів у Боромлі, працюють люди. Хтось розтягує дерев'яні залишки, хтось складає цеглу. 

Віта, волонтерка:

Просто помогать людям, больше ничего, помощь нужна всем, а если есть возможность помочь, то надо помогать. Мы то живем пока под крышей, а люди вообще…

У вільний від праці на фармацевтичному підприємстві час жінка записується до батальйону добровольців. Робота важка, але, надихає. 

Добробат на Сумщині запрацював у квітні. 

Добровольці розгрібали завали на розбомбленій ТЕЦ в Охтирці, у приватному секторі Лебедина та Сум, розчищали територію на привокзальній площі Тростянця, у понівеченій лікарні. 

- Ми з Тростянця, до нас приїжджали допомагать, тепер ми приїхали другим допомагать. 

У Боромлі розпочали з приміщення газової служби. Рашисти завдали авіаудару, коли село ще було в окупації. 

Андрій Сумець, працівник газового господарства с. Боромлі:

Летів літак і десь о 4 ранку скинув бомби і розламав оце все, одна бомба отута була, засипали воронку, друга тоже у сусідів в городі, і одна тут антена була, в неї тоже влучили. Воно коли взривалось, я сам далеко живу, но в нас хата аж ходила ходором. Да, утечки були, ми їздили, нам руські тоже казали, шо у нас утечка іде по селу, надо приїхать, устранить її. 

Село Боромля найбільше славиться своєю полуницею. Тут ягода і рання, і найсмачніша. Зазвичай о цій порі на базарі повно продавців. Та цьогоріч врожай не порадував, і не лише через погоду. 

Після визволення Боромлі від рашистів минуло вже понад 2 місяці, а життя так і не повернулось до норми, розповідають мешканки. 

Олександра, мешканка с. Боромля:

Як ми жили, які були магазіни, який порядок був у школі, все було, яка дорога гарна, а тепер жах. Один жах.

Крамниці зруйновані, зі школи навіть парти вивезли. Та найбільше селяни сумують за загиблими. 

Олександра, мешканка с. Боромля:

Наш сусід, вбили, забрали і так іздєвались у Тростянці, очі повибивали, це не дай бог. Експертизу робили після поховання - страшне. 

Ірина Іванівна, мешканка с. Боромля:

Саме главне, як ті матері переживуть, в кого діти пропали, погибли…

Жінки кажуть, місяць окупації коштував років життя. 

Ольга Митрофанівна, мешканка Боромлі:

Постаріли хто зна як, стрес у каждого такий, ніхто не їв, не пив, ніхто не спав ноччю, як оце отаке робилось, були такі дні, шо через кажді 5 минут оці гради летіли, ето страшне і оці ж бомби падали, і розривались, замініровано кругом, у нас ото чули? Підірвався, коло ставка ходив. 

Тим часом «добробат» продовжує повертати мирний вигляд зруйнованим спорудам. Пан Микола - зранку вирішував з місцевою владою організаційні питання - вивезення сміття, робота спецтехіки, вода та обід для добровольців, а тепер і сам схопився за сокиру. 

Микола Шульга, радник голови Сумської обласної військової адміністрації:

Ніколи ніхто нікого не заставляє, каждий находе собі работу, якшо плануєш ти там, ти там, то ні, от кожний баче, шо надо робить і він робе. За свої 60 років я побачив, наскільки у нас самоорганізований народ.

Люди мріють, щоб після них сюди прийшли будівельники. 

Віта Овчаренко, диспетчерка пожежної частини Тростянця:

Треба робити все заново, нове, щоб нічого… не було й згадки , що тут відбувались такі страшні речі - ракети , війна і так далі.