Старший син – герой небесного полку, молодший - у полоні: трагічна історія матері [ Редагувати ]

Подвиг бійців полку Азов назавжди у серцях українців. На жаль, ще не всі захисники Азовсталі повернулися з полону, а загиблі - не поховані у рідній землі із військовими почестями. І досі матері, дружини і діти чекають на рідних героїв. Далі - зворушлива розповідь про захисника Маріуполя - Богдана Демчука.

Ця тендітна жінка чи не щодня приходить до стели загиблих героїв у Хмельницькому. Тут згадує своє мирне життя. А ще - молиться за душі загиблих воїнів і просить про повернення полонених. Пані Тетяна виховала трьох дітей: двох синів і доньку. Старший- Богдан - віднедавна герой небесного полку Азов. Молодший - у полоні рашистів.

Тетяна Демчук, матір захисників «Азовсталі»:

Він самий старший. Бачите, як він любляче тримає свою сестричку за руку. Він її безмежно любив. Він її бавив, він допомагав свому братику завжди. Менший був такий хитрий із-за того, що в нього був старший брат, який завжди йому допоможе. Щоб він не натворив. І через то він був такий шустрий.

Після закінчення школи, старший - Богдан, отримав спеціальність слюсаря і водія. А в 19 років юнак пішов служити у полк «Азов».

Тетяна Демчук, матір захисників «Азовсталі»:

Це вони на курсі молодого бійця. Він ще тут молодий, моій тут багато. Він в 15-му році пішов.

Незабаром Богдан одружився. Народився син. Родина мешкала у містечку Мангуш. У перші ж дні великомасштабного наступу рашистів, дружину з сином чоловік відправив до Хмельницького, а сам із молодшим братом - Олегом, залишився захищати Маріуполь. А згодом - «Азовсталь».

Тетяна Демчук, матір захисників «Азовсталі»:

Він сказав: мамо, якщо ми загинем. Це буде маленька гірка. А скільки загинуло місцевих мамо, там дуже велика кількість: жінки і діти в більшості. Мамо, це горе, це страшне горе. Я як прочитала, в мене аж мороз по шкірі пішов. Це важко. Їм не тільки важко від того, що бомби летіли, що їх обстрілювали і з моря, і з суші, і авіаудари.І авіаудари страшної сили. Тритонники навіть летіли. Там розказував, що впала бомба, от саме страшніше - це бомба. Впала бомба, там кратер був 10 метрів. 10 метрів кратер. Він пробивав скільки поверхів.3 чи 5 поверхів. Це страх. І внаслідок цих бомб багато загинуло захисників Маріуполя тих, що були в шпиталях. Загинули прямо на операційних столах.

Приховуючи свої переживання і сльози, пані Тетяна намагалася підтримувати синів. Дуже рідко - в розмовах. Частіше писала СМС 

Тетяна Демчук, матір захисників «Азовсталі»

Я ніколи їм не не питала: бомблять, не бомблять. Нє. Я іду рано, дивлюся, розцвів тюльпанчик. Я пишу: сьогодні розцвів тюльпанчик, вже починають бруньки набухати. Я знала, що вони в такому пеклі, вони цього не бачать. Там були голі дерева.

Материнське серце знало: сини у великій небезпеці. Та 26-річний Богдан із побратимами розуміли, що ситуація критична.

Тетяна Демчук, матір захисників «Азовсталі»

Вже 19 квітня, він вже розумів , що все може бути, тому що там обстріли були неймовірно страшні і вони ходили як по лезу ножа. Смерть їм дихала в потилицю. І він написав такі рядки дружині: я хочу, щоб ти виростила нашого сина справжнім українцем, патріотом, які ми всі є. Я хочу, щоб ти сама не була, бо ти молода і сину потрібно чоловіче плече. Отакі слова. Мені невістка як перекинула і каже: я не можу таке читати, я не можу.

А вже за 11 днів до матері зателефонував Олег.

Тетяна Демчук, матір захисників «Азовсталі»:

30-го десь під обід, подзвонив молодший син і сказав. Він плакав. Каже: мамо, Богдана з нами більше немає. Я кажу: шо сталося ,що таке, я ще не можу поняти що робиться. Я не вірю, тут в голові таке. А він каже: вони виїхали 8 чоловік машиною, на завдання. Був приліт і 4 чоловіка загинули. 

Чимало Героїв-захисників нині у полоні. І молодший син пані Тетяни теж. Рідні щодня очікують на їхнє повернення.

Тетяна Демчук, матір захисників «Азовсталі»:

Щоб вони могли повернутися на Україну, щоб вони могли дати розквіт їй, який вони можуть дати. І я вас дуже благаю.Прошу і закликаю всіх людей доброї волі: допоможіть нам, будь ласка. І допоможіть вивезти тіла загибших. Щоб ми могли їх поховати по християнському звичаю.Щоб була могилка, куди я можу прийти.

До нагород старшого сержанта Богдана Демчука, додалася ще одна - орден «За мужність» ІІІ ступеня. Указом президента бійця нагороджено посмертно.