Селище Нетайлеве: як виживають люди на самому "передку" [ Редагувати ]

Рашисти рівняють міста та села із землею, усвідомлюючи, що в хатах та багатоквартирних будинках живуть люди. Зі свідками чергових злочинів російської армії поспілкувався наш воєнкор Ігор Левенок. Люди розповіли, як воно - не знати, чи зустрінуть ще один день. Подивіться.

Чим ближче до лінії фронту, тим більше ось таких осель ми можемо побачити. Селище Нетайлеве. Неподалік окупований Донецьк і звідти окупанти і поливають вогнем мирні населені пункти. На щастя, господарі цього подвір'я вбереглися, але вони мусили покинути свій рідний дім, бо від нього залишилися самі руїни та згарище…

Володимир, житель Нетайлова:

Был в хате, а оно прилетело как раз в колодец и в сарай, и гараж. Ну оно ж все сухое и начало гореть. А вон там вот сидели хлопцы молодые. Прилетел прямо им во двор. Похоронили уже. По двадцать девять лет...

Наслідки моторошних обстрілів фіксує журналіст бельгієць Герт Йохемс. Він вперше на Донбасі. Вражений масштабами воєнних злочинів російської орди.

Герт Йохемс, журналіст з Бельгії:

Мені, як багатьом українцям, досі важко повірити, що таке божевілля могло статися. Я побачив жахливі речі. Бельгійці й всі європейці дійсно хочуть зупинити це. Але в Західній Європі дуже багато говорять і мало роблять. Так, Європа запровадила санкції, утім вони дуже обережні. А коли ти перебуваєш тут, в Україні, то бачиш, що росіян можна зупинити тільки зброєю. І тому мені більше подобаються позиції Сполучених Штатів та Англії.

Щойно ми чули, як випустили, вочевидь, касету "градів" і десь вони прилетіли. Сподіватимемося, що сюди бодай не залетить нічого.

Нетайлівська школа. Сумна картина. Іще не так давно тут навчалися діти, тут було гамірно. Тепер невідомо коли відновиться навчально-виховний процес, тому що будівля навчального закладу зазнала руйнувань.

Ну, дивіться, сюди він приземлився, тобто тут він вибухнув і осколки ось у напрямку туди пішли. І відповідно снаряд прилетів звідти. А там у нас Донецьк.

Добрий день! Є хто живий? - Здравствуйте. - Давно ви тут живете? - Третій місяць. - А що з вашими хатами? - Пока стоять, но ми боїмося. Живі… - Виходите на вулицю? - Як по возможності. Як тихо то виходимо. Ну за що такоє страждання, под старость отаке. Молюся, синочок, вот господу богу, матерь божья, Ісусу Христу, Ніколай Угоднік, Ніколай Чудотворець. Ось іконочка Ніколая Чудотворця і я молюся утром і вечором і благодарю бога, що ми живі іще. Я прошу зищитітє нас от врагов-супостатов оце я таке молюся. Почему, почему в нас така старість тяжелая…

В цьом году - це вообще страх! Тільки гуркає, і вже все мене теліпає. - Ну ви ж вірите, що й цього разу наші поженуть їх? - Ну а як же ж! Це ж наші!

І ми з вами будемо сподіватися, що це жахіття скоро закінчиться. - А ви телефон хоч наш запишіть, може ми щось попросимо. А ви щось привезете. - Семдесят чотири, дев'яносто. Це мій "лайф".

Ой орали хлопці ниву, поламали ярмо! Заплати мені дівчина, що я ходив дармо! А я ж тобі козаченько, платила, платила. Цілував моє личенько, а я не вронила…