Село Козаровичі оговтується від окупації: що змінилося після визволення [ Редагувати ]

А от що відбувається із селами, де точилися активні бойові дії, а зараз ніби мирне життя? Руслан Смєщук вдруге поїхав у Козаровичі і подивився - як село під Києвом намагається відбудуватися. В перший раз наша знімальна група побувала там одразу після звільнення. Як там було тоді - і як зараз, подивіться.

Київщина. Місце, де річка Ірпінь впадає в київське водосховище. Одне зі стратегічних місць битви за столицю. Саме тут підрив гідроспоруд на дамбі дозволив зупинити росіян. 

Руслан Смєщук, кореспондент:

До того, як росіян вибили звідси - ось тут був міжпозиційний простір. Тобто ділянка, яка прострілювалась з обох боків. Ось там були Збройні сили, а там - окупанти. Попри те, що цю дорогу полагодили, тут ще можна побачити численні сліди прильотів. 

Саме по цій дамбі в село заходили передові загони української піхоти, невдовзі за ними - наша знімальна група. Ось як виглядали Козаровичі першого квітня.

Відтоді минуло майже чотири місяці. Але на дамбі і досі можна знайти залишки боєприпасів

Руслан Смєщук, кореспондент:

Це фрагмент шнура чи дрота керування від керованої протитанкової ракети - так званого ПТУРа - і тут вони літали досить активно, і такого можна багато зустріти. 

А затоплені низини зазеленіли і перетворилися на мальовничі заливи. Просто рай для рибалок. 

Але навіть на риболовлі місцеві жителі повертаються у розмовах до часів бойових дій та окупації

- Там їхній склад розбомбили, а потом вже як по домах начало - то вже треба було тікать і то я не хотів, думав проведу жінку через насосну, а мене назад не пустили.

У самому селі слідів війни ще більше. Ось як усе виглядало одразу після звільнення. 

- В цьому місці українська артилерія знищила російський камаз із боєкомплектом, тут досі можна побачити десятки чи навіть сотні 30 мм снарядів для БМП2.

- А тут біля школи росіяни обладнали свою базу, свої позиції - навіть ось тут побудували легкий бліндажик, щоб тримати під контролем навколишню місцевість і мати декілька векторів прострілів. 

А ось цей же бліндаж зараз. Ще стоїть. Зелене листя та городина приховала частину пошкоджень і вирв. Люди потроху лагодять постраждалі будинки. 

Володимир Олексієвич розповідає - місцева влада потроху допомогає із відновленям, та все ж чоловік покладається на власні сили і готується до непростої зими.

Володимир, житель Козаровичів :

Зварив я котла для дерева, і груба в мене є, так шо я навіть без газу перезимую. 

У багатоквартирному будинку поряд - живе онука Володимира Олексійовича. Поряд - знищений ангар, де росіяни зберігали техніку. Під час бойових дій - і сам будинок і двір - добряче накривало. 

Микола - теж житель цього будинку розповідає: сюди ще допомога з відновлення не дійшла. Але полагодити дах та замінити вікна обіцяють із дня на день. 

Микола, житель Козаровичів:

Осыпаются потолки, обои, вон там вторая квартира сверху, а тут чуть-чуть капает окна тоже сказали подать заявы до 13-го числа, придут померяют ...ну вот заявы подали но пока...вроде как уже 15.

Але крім оцих різноманітних руйнувань - видимих наслідків, війна та окупація залишила й інші рани. У Миколи росіяни стратили брата-атовця.

Микола, житель Козаровичів:

Він сюда пішов, щоб нас вивести в пів сьомого. А ми вже зранку були на тому краю села. І так с 5 марта ми його не бачили, місяць шукали - вроде такие сведенья были, шо он в плену був, а там другий Довиденко - не он в Курске чи в Бресте.22 квітня волонтери його знайшли через півтора місяця в Демидові...на голові мешок і вистрел в голову. 

Майже у кожного жителя села є своя трагічна історія. І якщо будинки потроху відновлюються, городи рясніють - овочами, нормальне життя - принаймні, на перший погляд, повернулося у Козаровичі, то душевні рани не загояться ще довго.