росіяни перетворюють на руїни прифронтові міста Донеччини: репортаж із Соледару [ Редагувати ]

Блискавичний контрнаступ одразу на кількох напрямках. Це - топ-новина останніх днів, яка тішить кожного українця і провокує паніку та істерику у росіян. Про це будемо говорити докладно у випуску. Однак почнемо не з ейфорії від наших успіхів, а з війни без купюр. З матеріалу про те, якою ціною даються перемоги нашим захисникам. Адже росіяни, зазнаючи поразки за поразкою, з агресією приречених перетворюють на руїни прифронтові міста Донеччини. Соледар іще місяць тому був відносно живим містом. Зараз - жодної вцілілої будівлі там не лишилося, немає електрики, не працює водогін. А тамтешні двори перетворюються на цвинтарі... З міста повернувся наш воєнкор Стас Кухарчук.

Такий вигляд має дорога на Соледар - на узбіччях побита і згоріла техніка. Місто рашисти штурмують іще з літа… але безуспішно. Через свої невдачі московити буквально заливають Соледар вогнем. У проміжках між обстрілами місцеві намагаються запастися дровами на зиму. Розуміють - вона буде не легкою. 

Про те, що Донеччина та його рідний Соледар – "вже росія", пан Олександр час від часу чує по радіо… російському - інше тут не ловить. Пенсіонер цій брехні не дивується, каже - росіяни подумки давно захопили місто.

Олександр - житель Соледару:

Радіо буває каже, що вони зайняли Соледар - шість місяців он вже Соледар зайняли. Ну де ? Ось Вася стоїть, цей стоїть, той - де воно ? То нема тут москалів ? немає…

Московитів у Соледарі хоч і нема, але про себе вони постійно нагадують масованими обстрілами… 

Пересуватись містом вкрай небезпечно - по житлових кварталах летить усе… від гарматних снарядів до авіабомб.

Станіслав Кухарчук, кореспондент:

Це виходи, ну …вже приходи граду …чому сховались !? Тому, що ми почули виходи і довелось ховатися - хоча б за машину.

Найбільше дістається спальному району, де самі лише багатоповерхівки, та центру - тут жодної вцілілої будівлі.

Сім'я Валентини та сусіди ще з літа живуть у підвалі. Далеко від під'їзду люди намагаються не відходити. Хіба що в разі крайньої потреби - отримати гуманітарну допомогу чи набрати води. До життя на межі люди звикли і виїжджати з прифронтового міста поки що не планують.

Валентина - жителька Соледара:

Выходим из подвала перебежками …нарезали, наготовили, варим - с подвала почти не выходим. Світла немає ? Света нету с 31 июля, воды нет с 25 воды нет, света нет, газа нет еще с мая месяца.

Скільки жителів досі залишається в Соледарі, достеменно невідомо - деякі містяни з підвалів і сховищ майже не виходять. Смерть тут - на кожному кроці…

Свіжі руйнування Лідія Михайлівна показує нам дорогою до могили сусіда. Імпровізований цвинтар жителі цього двору облаштували просто на газоні. Пенсіонера Валерія Машина поховали на тому ж місці, де він і загинув, коли пішов набирати воду.

Пані Лідія - жителька Соледара:

После того случая - вот это было, меня …я вот так от вся - страшно мне. - Це ви воду ходили набирати ? - Да ! техническую, там как раз пробили емкость …мы пошли и думали привезем …вот привезли вот Валерке.

Поряд із могилою Валерія - ще одна яма. На майбутнє. Кого і коли в ній поховають, люди намагаються не думати… хоча від таких думок у Соледарі так само важко втекти, як і від російських снарядів.