Люди у деокупованих селах Харківщини міркують, як зимувати: загарбники мстяться обстрілами [ Редагувати ]

Після деокупації Харківська область посилить свої оборонні можливості. Уряд виділив 300 мільйонів гривень на зведення додаткових фортифікацій - повідомляє обласна військова адміністрація.

Тим часом люди у деокупованих селах міркують, як зимувати. Вони влаштовують свій побут і рятують майно тих, хто виїхав. Адже загарбники мстяться за втечу постійними обстрілами.

Страшний сон, який все ніяк не закінчиться. Хоча наші воїни вже відігнали росіян з Харківщини, життя в Гусарівці і досі, як на пороховій діжці.

Тільки вигнали рашистів - і одразу оттуда прилетіло через вікно. І сюда! А в тій комнаті була дочка із племінницею. Заскочили в хату і повиносили.

Замість картоплі на городі Ірина збирає зовсім інший врожай. Відрами виносить залізяччя, яким "асвабадітєлі" рясно накривали мирне населення під час артилерійських обстрілів. 

Це ж не одне ведро. Це снаряди? Ну да, це осколки, ось. Оце все, що прилітає у двір. 

У селі не залишилося жодного вцілілого будинку. Більшість мешканців, рятуючи життя, виїхали, щойно почалися обстріли, решта - подалися світ за очі вже після деокупації. 

Юрій Дорошенко,  староста села Гусарівка:

142 чоловіка в Гусарівці, 37 Волобуєвка. У мене два села. А скільки до війни було? 1040! 

Відчайдухи, які все ж таки залишилися, намагаються зберегти свої та пусті сусідські хати. Кажуть: гуртом гасять пожежі після чергових прильотів. 

Ірина, жителька села Гусарівка:

Остались ті, що видержані. Більше нема нікого! А бігаєм же - то там загорілось, то там розбило. Тушим. Ой, ні води ніде нічого. Бігаєм, чим зря! Що під руку попалось - тим і тушим. Саме головне, що самі живі. 

І навіть за таких обставин селяни примудряються дбати про худобу і тварин. Своїх і чужих.

Віктор Суханов, житель села Гусарівка:

Ждемо, ждемо, а воно як гахне! Гахне, гахне, гахне. І куда його тікать? То в погреб, то ще кудись. А утром же бігаю управляться. Люди ж пороз'їжджались. 9 собак кормлю. Кашу варю, то сухарі збираю, то фуража трошки. Собак кормлю, курей кормлю - ну жалко ж худобу тоже! Люди поуезжали, ну а с курями на прив'язі? Куда їх дівать?! Ото козел Путін! Ото він такий, гад! Убили б його бистрее уже, заразу! 

Та крім обстрілів, люди бояться ще й холодів. Зима вже на носі, а у селі - ні світла, ні газу. І підключити поки ніяк.

Віктор Суханов, житель села Гусарівка:

Та Бог його зна!? Не знаю. Газу ж нема, свєту ж немає. Ну свет то чорт із ним, а газу немає! Як жить?! Дров немає. 

Пощастило тим, хто має пічне опалення. Та і за таких перспектив ті, хто залишився, виїжджати поки не збираються. Шукають дрова по селу і готуються до зими. А от до лісосмуги бояться потикатися. Бо там військові ще не встигли розмінувати. Та й це готові пережити. Зізнаються: мають лише одне бажання на всіх- перемога !

Ірина, жителька села Гусарівка:

Каждий вечір лягаю і думаю: Господи! Утром проснуся, щоб уже війни не було. А воно нічого не получається. Вірим, що буде!