Діти вчаться протистояти сучасним небезпекам: українські рятувальники разом із ЮНІСЕФ розробили програму [ Редагувати ]
Тренінг відбувається у безпечному просторі для родин, які через війну змушені були покинути свій дім.
Вони легко вгадують боєприпаси і знають, що не можна чіпати залишені речі. Діти, чиє життя змінила війна, вчаться протистояти сучасним небезпекам. Українські рятувальники разом із ЮНІСЕФ розробили програму, що в ігровій формі допомагає формувати реакцію на надзвичайні події.
- У кущах, на полях, де трави по коліно, сховалась страшна й небезпечна? - Міна, міна, міна. - Ось, що таке міна ви знаєте.
Такі вони - діти великої війни. Навіть наймолодші легко впізнають вибухонебезпечні предмети. Завдання спільного проекту від ЮНІСЕФ та служби з надзвичайних ситуацій не просто розказати дітям про сучасні ризики , а "програти" реакцію на ситуації, що загрожують життю.
Марина Мартиненко, прессекретарка ГУ ДСНС в Одеській області:
Ти вже не кажеш дитині: "Ти повинен робити те і те", - ти це робиш в ігровій формі. Це не просто там якийсь віршик повчити. Ці знання, які можуть врятувати їм життя.
- Служба порятунку, слухаємо, що у вас сталося? - У нас во дворе пожар. - Як вас звати? - Вова. - За якою адресою ви живете? - Україна. - Давайте зменшимо радіус.
Тренінг відбувається у безпечному просторі для родин, які через війну змушені були покинути свій дім. Сину Катерини з Харкова, лише 5 років,і він чимало знає про небезпеки війни.
Катерина, переселенка з Харкова:
Іноді, коли сирена, і навіть коли проїде машина якась грузова, він завжди каже: "Це вибух чи ні?". Все це його турбує: вибухи і літаки, які він чув. Про міни, про вибухівку. Він цього не бачив і він не питав. І сьогодні він дізнався більше, ніж знав.
Діти вчаться не чіпати покинуті іграшки, не заходити у заборонені зони, зокрема, і на пляжі. А ще приміряють на себе ролі рятувальників.
Ганна Дейкун, переселенка з Херсона:
Вот, теперь, когда я поняла, что такое психолог-рятувальник, я поняла, что я хочу быть психологом, который помогает детям.
Проте, є запитання, на які дорослі відповісти не змозі.
Ганна Дейкун, переселенка з Херсона:
Ми нікого не чіпали, але на нас напали все одно. Мене це дуже.. нервує.
Та діти лишаються дітьми, навіть попри війну. Вміють сміятися і радіти.
