З 13 тисяч жителів залишилось троє: як живуть люди у селі Циркуни, що на Харківщині, після російської навали [ Редагувати ]

До повномасштабної російської навали у Циркунах, на Харківщині, було 13 тисяч жителів. Нині залишились троє. У селі не вціліло жодної хати. Чи повертаються люди додому зараз, коли минув уже майже рік після деокупації? І чи не стануть Циркуни ще одним мертвим селом України? Світлана Шекера продовжить.

У село Циркуни, що за 5 кілометрів від Харкова, росіяни зайшли в перший день великої війни. Звідси гатили по Харкову. Циркунівського голову Миколу Сікаленка окупанти тричі забирали "на підвал".

Микола Сікаленко. голова Циркунівської сільської військової адміністрації:

- Що хотіли? - Співпраці. Ну в перший раз забрали вони, постращали, постращали, потом відпустили, їдь думай. Я говорю - про шо я думати буду, ні про що думати. Потом другий раз забрали, неділю морозили, катали по разних камерах, десь. Не знаю, десь далеко. Мішок на голову і поїхали, зв'язали кожного дня десь переміщали. Ну а потім ото в кінці начали опять - ну що, ти готов сотрудничать? Я вже всим сказав, що я не готов. Ребята, я сказав хоть розстріляйте. Я вже все сказав, говорю, скільки повторювати. Ну короче говоря, потом "Всьо, отвези его". На томвсе закончилось.

У центр села стягли понівечені рашистами автівки місцевих. У травні минулого року, після деокупації, Циркуни опинилися на лінії вогню. До вересня - село нещадно обстрілювали. Така "виставка" залишків ворожих боєприпасів тільки в центрі, навколо сільради. А цей "Смерч" так і стирчить у сцені місцевого клубу.

Оце воїни прийшли. Це каска російського військового. Оце вони такі оснащення їхньої армії таке. Серйозне. 

До війни у селі проживали 13 тисяч жителів. Тепер - лише троє. Люди приїжджають додому, але жити їм ніде. У селі не вцілів жоден будинок. Більше чи менше - дісталося усім. У Циркуни привезли модульні будиночки від європейських благодійників.

Отакий цей будиночок він пластиковий, це утеплення. Мінеральна вата. І обладнання те, що входить в комплект. 5 кроватей, електрообігрівачі, постільна білизна. 

Тут можна переночувати. Та бажаючих поки що немає.

Микола Сікаленко, голова Циркунівської сільської військової адміністрації:

Потреба в будиночках є, ну по-перше, аби другого типу. Тому що пластик, буржуйку не поставиш, електрики немає, є свої труднощі, скажімо так, а основний момент, це щоб ми могли ці будиночки ставити біля зруйнованого житла, тоді б воно мало сенс. Це ж сільські жителі, вони коло свого дома стояв би там, ковирявся, щось ремонтував відновлював, а було б де йому переночувати.

Будинок пані Надії також пошкоджений. Але вона каже, що нікуди не поїде, бо…

Краще вдома.

Сама живе у флігелі. Після влучання у будинку пошкоджено дах.

Надія Момот, жителька села Циркуни:

Саме я була на городі, летіла ракета із росії. З Бєлгорода, і прямо повернула на мій огород, кинули сперва фосфор на город на землю. Давай тушити. Не вспіли потушити, вони кричать "У тебе криша горить"

Волонтери допомогли закрити дірки плівкою. Але як далі відновлювати будинок, на які гроші - жінка лише гадає:

Надія Момот, жителька села Циркуни:

Може, придеться корову продавати. Я не знаю.

Пан Юрій живе на сусідній вулиці. Щоб вирватися з окупації, подолав 4 тисячі кілометрів: виїздив із Циркунів через росію і Європу. Тепер повернувся і самотужки латає своє житло.

Юрій Семененко, житель села Циркуни:

Ось вікна міняли. Скільки? Ось тут вікно було вибите, там склопакет. Ну, загалом тут вікно, з боку городу взагалі вікна всі повилітали. І дах. Стеля обвалилася у прибудові, у сараї, у флігелі.

З кожним днем дедалі більше дахів у Циркунах блищать свіжими латками. Люди налаштовані все відновити. Аби тільки під мирним небом.