Допити та катування: історії жителів деокупованої Калинівки [ Редагувати ]
Деокуповані села Миколаївщини продовжують розповідають свою історію. У Калинівці рашисти викрадали чоловіків, допитували та били. Бо в кожному місцевому окупанти вбачали партизанів. Понад два місяці росіяни тримали цивільних у заручниках. І лише на початку літа дозволили евакуацію із села, проте тільки у бік захопленого ними Херсона. Розповіді місцевих слухала Наталя Сінченко.
Коли 14-річна Тетяна згадує, як рашисти викрали батька, завжди плаче. Це сталося у день народження дівчини.
Тетяна Пономаренко, жителька села Калинівка:
Спочатку приїхали руські, так сказати, і погукали батька. Ми почали хвилюватися.
Окупанти, які вдерлися до Калинівки, у партизанських діях підозрювали, чи не кожного селянина.
Тетяна Пономаренко, жителька села Калинівка:
Вони обшукували хату, двір, усе. Я не знаю, що вони шукали, але було гидко, як вони ходили по хаті, по дворі.
У список підозрілих, окрім Тетяниного батька, потрапив і її дядько.
Тетяна Пономаренко, жителька села Калинівка:
Ми стояли у вікні, за шторою - і вони їх повели на ті БТР, танки.
Людмила Пономаренко, жителька села Калинівка:
І ми почали кричать з невісткою, з другою: для чого ви їх забираєте, що вони вам зробили? А вони кажуть: "Ми з ними поговоримо і їх повернемо". Їх посадили на танки й повезли.
Влучні удари українських військових по скупченню росіян у селі викликали в загарбників страх та паніку. Тому і тероризували місцевих.
Людмила Пономаренко, жителька села Калинівка:
У цьому підвалі жили російські війська, їхнє керівництво, старші. Спочатку вони жили на току, потім, як накрили тік, вони перейшли жити сюди. Вони допитували їх тут, вони казали, що це вони здавали позиції.
Зрештою, чоловік Людмили повернувся, та про допити розповідав мало.
Людмила Пономаренко, жителька села Калинівка:
Чоловік мені казав, що йому зав'язали очі й повезли. Знає, що зупинялись на Бурханівці, бо там ще когось забирали. Далі направлення вони не знали. Їх тримали в ямі.
Калинівка була таким собі транзитним пунктом. Через село росіяни безперестанку ганяли техніку. Земля дрижала - розповідає староста Калинівки.
Жанна Білоконь, староста Калинівського старостинського округу:
По оцій дорозі, по цьому селу, щоб ви розуміли, в один день пройшло понад 800 одиниць російської техніки. У нас могло бути таке: техніка спочатку їде у бік Снігурівки, через дві години вона йде назад в сторону Херсона, і оце у нас каталися.
Окупанти нишпорили по селу, вишукуючи представників місцевої влади. Щоправда, вирахувати сільську раду їм так і не вдалося.
Жанна Білоконь, староста Калинівського старостинського округу:
Була вивіска ЦНАП, а вивіска Калинівського старостинського округу не була ще виготовлена. Вони ще не здали, що таке ЦНАП.
Зате завжди знали, що можна вкрасти. Типовий почерк росіян: що не грабували, те нищили.
Жанна Білоконь, староста Калинівського старостинського округу:
В цьому кабінеті були перевернуті столи. Техніка теж була розкручена.
Сергій Цвєтков, житель села Калинівка:
Виламали ворота на току, заїхали туди, техніку загнали. Все повиривали, повикидали, ворота порозривали танками, БТРами.
Керуючий фермерським господарством згадує, через бажання вберегти сільгосптехніку ледь не втратив життя.
Сергій Цвєтков, житель села Калинівка:
Поїхав я в Любимов, на хутір, техніку забрати. Вибігли 8 осіб з гранатами, з гранатометами, автоматами, положили нас, пов'язали й в різні кімнати порозкидали. Побили, привезли додому до жінки, жінка в обморок. На БТРі нас трьох привезли зв'язаних.
Селяни розповідають: хто знає, чи витримали б у ті найважчі, якби не трималися разом.
Валентина Попович, жителька села Калинівка:
Залишилися з дочкою, не було, що купити. Ми ніде не працювали, гуманітарку не давали, і завдяки Сергію мололи дерть, просівали, пекли млинчики.
У таких умовах люди виживали кілька місяців, аж поки окупанти трохи втратили пильність і дозволили виїхати із села. Тоді Калинівку залишила більша частина населення.