В Україні відзначають День журналіста: як воюють на інформаційному фронті воєнкори телеканалу "Інтер" [ Редагувати ]
Сьогодні в Україні відзначають День журналіста. Свято тих, хто обрав своїм професійним, а надто громадянським обовʼязком - бути голосом правди, особливо в цій війні. День тих, хто відправляється на пошуки правди у найгарячіші місця, ризикуючи власним життям.
Далі - історії двох військових кореспондентів команди "Інтера" - Ігоря Левенка та Руслана Смєщука, які боронять інформаційний фронт на фронті військовому. Подивіться.
Їхня місія - воювати проти брехні.
Після пострілу всі біжать в укриття, бо може прилетіти отвєтка.
Фіксувати воєнні злочини росіян.
Це була єдина у місті Торецьк автозаправочна станція, привабливе місце.
Ризикувати життям, аби світ знав правду.
Бʼють по наданих.. Постріл! Отак це відбувається.
Й розповідати історії наших героїв.
Хочеться передати привіт, звичайно, дружині. Скоро здивую.
Ігор Левенок - журналіст. Стоїть на варті правди вже 20 років. А з 2014-го року - в найгарячіших точках України: з початком війни Ігор став воєнним кореспондентом. Спершу Майдан, Революція Гідності, відрядження в Крим. Далі - Луганськ.
Ігор Левенок, військовий кореспондент телеканалу "Інтер":
Ми знімали як захоплювалися українська територія. Ну а потому уже був Слов'янськ. Це було літо 14-го року,бойові дії розгорталися навколо цього міста на Донеччині і ну от власне вперше, мабуть, довелося почути як свистять кулі, вибухають міни.
Сьогодні ж звуки вибухів - чи не щоденний акомпанемент у роботі Ігоря.
Така канонада триває зранку, вдень, вночі вона ще більша.. Бахмутський напрямок. Найпекельніше місце – передова.
Ігор Левенок, військовий кореспондент телеканалу "Інтер":
Ну звісно, що на війні страшно. Той, хто буде казати, що не страшно, ну це, мабуть, божевільна людина, я б її так назвав, от. Бо коли ти потрапляєш у середовище, де тебе можуть вбити, ну страх - це як захисна реакція виходить.
Лютий 2022-го. Повномасштабне вторгнення. Ракетні обстріли, вибухи, бойові дії торкнулися кожного українця. Ігор після ротації якраз перебував удома. Евакуйовує родину з Ірпеня в Тернопіль, а сам береться допомагати вистояти малій батьківщині - тоді блокадному Чернігову.
Ігор Левенок, військовий кореспондент телеканалу "Інтер":
Почав збирати волонтерську допомогу. Ми збирали на генератори для чернігівських лікарень. На ліки... Мені кілька разів доводилося виїжджати з такими рейдами. Ці рейди нагадували швидше таку спецоперацію. Коли військові переправлялися через річку і на човнах, на плавзасобах і ми їм передавали ну ось цю волонтерську допомогу.
Чернігів вистояв. Ігор же - знову відправився на фронт - воювати інформаційно. Це, каже, його місія, громадянський обов'язок і улюблена робота. Хоч і нелегка.
Ігор Левенок, військовий кореспондент телеканалу "Інтер":
На цій роботі ти хочеш чи не хочеш, але ти завжди пропускаєш крізь себе людський біль, людське горе, людські страждання.... Країна-агресор спрямовує свої атаки не тільки на власну аудиторію, вона спрямовує свою пропаганду також і на голови українців. Вона з промови пропаганду і фейки на західну аудиторію. Ми, журналісти,мусимо протистояти цим атакам.
В цьому переконаний ще один воєнкор команди "Інтера" - Руслан Смєщук. За освітою - історик, за покликанням – журналіст. Він вже 14 років у професії. Шлях Руслана у воєнній кореспонденції розпочався в 2008 році - на російсько-грузинській війні.
Руслан Смєщук, військовий кореспондент телеканалу "Інтер":
Моєю мрією було стати воєнкором, тобто репортером, який працює у зонах конфліктів. Спочатку Майдан, потім Крим, потім Донецьк. Ну а потім вже лінія фронту. І от продовжується. Стережіться своїх бажань. Тому що коли я хотів стати воєкором, я не думав, що я буду працювати на війні у власному домі, у власній країні.
Руслан Смєщук, військовий кореспондент телеканалу "Інтер":
Під обстрілами крім того ,що буває страшно працювати, працювати цікаво. От я думаю, що це головне мірило чи треба бути воєнкором, чи ні.
Холодний розум, трансформація страху в азарт, висока сконцентрованість, щоб піймати через обєктив найважливіші моменти й не зафільмувати нічого зайвого. Ось що важливо в роботі воєнкора, каже Руслан. І додає: через об'єктив камери зовсім по-іншому сприймаєш реальність.
Руслан Смєщук, військовий кореспондент телеканалу "Інтер":
Зазвичай. Але буває такі моменти, коли ти просто тупо десь валяється і молишся. Тому що там, де чуєш вихід, свист, прихід, вихід, свист, прихід. І от воно чи ближче, чи далі, особливо коли ти вже розумієш, що когось вбило прям зараз, прям під час цього обстрілу. А міни продовжують прилітати. І впринципі кожна наступна може стати твоєю. І от да, в такі моменти буває страшно, дуже страшно.
Й важко - бо так чи інакше щодня ти стикаєшся зі смертю людей, додає воєнкор.
Руслан Смєщук, військовий кореспондент телеканалу "Інтер":
- Яка твоя місія в цій війні, будучи воєнним кореспондентом? - Розповідати історії звісно. Ми як барди чи скальди епохи вікінгів. Ми розповідаємо історії про гарних і про поганих. Про героїв і про злодіїв.
Й пишемо історію рідної країни. А ще свою особисту - під час повномасштабного вторгнення Руслан уперше став батьком. Його сину Тимуру всього рік і 3 місяці. Й саме сімʼя дає воєнкору сили тримати інформаційний стрій.
Руслан Смєщук, військовий кореспондент телеканалу "Інтер":
- Якого би майбутнього ти хотів для Тимура? - Я хотів би, щоб він був щасливий і без війни. А ким він там вже стане, то вже його справа. Але я б хотів, щоб він був науковцем. І, можливо, подарував людство шлях до зірок, до космосу.