На Сумщині продовжується евакуація із прикордонних регіонів [ Редагувати ]

Ще два тижні тому села Великописарівщини жили звичним життям, попри обстріли. Нині, замість облаштованих обійсть, кількаметрові вирви.

5 хвилин назад прилетіло.

Цю громаду росіяни не щадили й раніше. Але такої сили ворожого вогню тут і уявити не могли.

Все поки ціле, але страшно від цих вибухів, сам остався.

Села поруч з кордоном - Попівка, Лукашівка - фактично стерті з землі, жодної вцілілої адмінбудівлі в центрі громади.

Артур Кряж, начальник відділу поліції села Велика Писарівка:

Весь спектр озброєння, який є у військах рф, застосовується на Великописарівській громаді. Є вулиці, в яких тільки практично назви залишились. Максимально вивозимо людей, які звертаються до нас, допомагаємо, постійно в режимі 24 на 7.

В перші дні інтенсивних обстрілів люди масово виїжджали. Хто не міг сам йти - допомагали поліцейські, виносили на руках. Досі у Великій Писарівці залишається до 4 сотень жителів, які бояться та відмовляються виїжджати.

- Пішли, пішли. Щас там нагодують. - Хто там … - Нагодують! - І так усю ніч переживала, кому я треба?

Охтирка, Грунь, Кириківка - сусідні громади зголосились прийняти переселенців. Якраз готують обід для підопічних в будинку ветеранів.

Сьогодні в нас борщ на обід, гуляш, каша пшоняна та ікра з моркви. І компот.

В цій кімнаті три покоління жінок однієї родини, найстарша - має вікові хвороби, а наймолодша - ментальні.

Тетяна Коршун, переселенка з села Ямного:

Все, вже не змогли ніяк, безсонні ночі. 2 місяці зовсім ми не спали, на полу ото, вона нерухома (показує на матір), 97 років. Ну, і тут же проблеми (показує на дочку), я вже не змогла, просили і нас вивезли. Магазини закриті, уже все, там неможливо, нічого не доставляли, як могли перебували.

Анатолій потрапив сюди з хірургічного відділення. По лікарні теж кілька разів прилітало. З перев'язками допомагає тутешня медсестра.

Анатолій Павлюк, переселенець з Великописарівської громади:

Там спускались в укриття, були в укритті, а потім ще дужче почали там бомбить, нас автобусом довезли до Охтирки, деякі люди встали в Охтирці, щоб поїхати до рідних. Документи при собі, ото які були речі, то троюрідний брат мій привіз штани.

Таких - найвразливіших евакуйованих мешканців - оселили в будинку ветеранів в сусідній громаді.

Олександра Пирятинець, директорка територіального центру:

Як у нас вікова категорія 80, 90 років є, є інваліди з дитинства, вони не в змозі себе обслужити, і ми всі ці обов'язки взяли на себе. От вони сидять і клопочуться за півня, за собачок, що вони там позалишали все, ми їх заспокоюємо, кажемо, що важливіше це життя.

Для тих переселенців, хто може про себе подбати, організували центр компактного проживання в школі. Дозволили й з домашніми улюбленцями.

Тетяна, переселенка з Великописарівської громади:

Ми не обділені, нам нанесли місцеві жителі і картоплі, і капусти, і яблука, мед, я й не перерахую всього. В майбутнє дивитися страшно дуже, в такому віці вже, ось ліжко є на сьогодні, поїсти є, і переживемо.

Хоч якби тісно не було, тут обіцяють знайти місце для всіх, хто його потребуватиме.