"Моє головне завдання на фронті - щоб людина вижила": інтервʼю з Архімандритом Іоасафом [ Редагувати ]

Архімандрит Іоасаф (Перетятько), намісник Спасо-Преображенського монастиря (село Нещерів Обухівського району Київської області) Української Православної Церкви та водночас тактичний медик розповів про те, як прийняв рішення піти на війну та поспілкувався з журналістами за два дні до свого повернення на фронт.

На питання про те, як так вийшло, що він настоятель монастиря, і тактичний медик. Як прийняли для себе рішення піти на війну?

Я сам ніколи для себе не вирішую. Господь своїм промислом показує напрямок. Прийшли люди з нашого фонду підтримки захисників України та сказали: "Ми знаємо, що ви офіцер, брали участь у миротворчій місії в Іраку (2004 рік – прим. ред.). Маєте бойовий досвід. Нам такі люди потрібні. Чи не хочете повчитися практичної медицини, щоб потім рятувати життя наших бійців?" Я відповів: "Звичайно. Якщо ви прийшли, значить, Господь прислав вас до мене". Так я потрапив до цієї історії. Пройшов курси для парамедиків і тепер їжджу на ротації.

Намісник каже, що вже тричі був на фронті. Їздить настільки часто, наскільки дозволяє завантаження монастирем. "На нулі" нейтрально ставляться до того що він священик УПЦ, бо на фронт їде передусім рятувати життя хлопців, як тактичний медик, але якщо заходить питання про віру, то ніколи не приховує, що є священиком.

Розумієте, там люди дивляться не на назви, не на картинку. Вони дивляться на те, що ти робиш, наскільки ти готовий заради ближнього ризикувати своїм життям, наскільки ти готовий впрягатися заради того, щоб урятувати життя людини, щоб працювати в команді.

Каже що для нього не важливо, якого віросповідання – важливо, яка людина. Бо коли він служив в Іракі калеаном, там мусульмани дуже шанобливо ставилися до нього, зокрема й тому що був представником православної церкви.

"Це один з моментів, який я хотів би змінити в нашому житті. Впевнений, тоді було б менше конфліктів. Це важливо особливо зараз, коли потрібна консолідація українського суспільства перед спільним ворогом", - каже він.

Я вважаю себе патріотом і доводжу це не словом, а справами. Там, на фронті, моє головне завдання — щоб людина залишилася живою, щоб вона повернулася додому і з нею було все гаразд. І наша Церква також: скільки волонтерської допомоги було зібрано, скільки парафіян наших зараз воює, захищає незалежність України. Кожен другий на фронті чи задіяний у волонтерстві. Тому що ми хочемо тут, на своїй землі, у вільній країні, жити та вірити у Христа.