Друга річниця звільнення Ізюма: як нині живе незламне місто [ Редагувати ]
Там на під'їздах досі залишаються написи "ЛЮДИ!", а на вулицях стоять буржуйки. Від деокупації міста Ізюм, що на Харківщині, минуло два роки. Саме сьогодні річниця звільнення.
Але місцеві жителі й досі з острахом згадують ті дні. Й пам'ять про те, як голодували в окупації, як їх розстрілювали й знущалися - жива. І шрами, нанесені окупантами, вже навряд чи колись вдасться зцілити. Світлана Шекера бачила, як живуть зараз незламні ізюмці.
Ось таким побачили Ізюм журналісти у вересні 2022-го. Змучені в окупації ізюмці, тінями пересувалися вщент розбитим містом. А в перших заживлених від генераторів магазинах люди вперше за довгий час могли купити свіжого хліба.
Два роки по тому все досі нагадує про страшні обстріли, які пережило місто. Ось наче розламаний навпіл будинок на вулиці Пам'яті. Після авіаударів життя тут наче застигло: ось у кімнаті без стіни вже 2 роки стоїть телевізор. Поверхом нижче в шафі так і висять речі. Сусіднім мікрорайонам пощастило більше, вони вціліли. Про окупацію нагадують буржуйки біля під'їздів. Та нове життя вривається дирчанням перфораторів. Вже другий рік тут продовжують вставляти нові вікна.
Володимир Сидоров, робітник:
Монтаж металопластикових конструкцій. Міняємо понівечені на нові металопластикові. Встановлюємо балконні рами, балконні блоки.
На сусідній базарчик пан Анатолій приніс виноград, який виростив на горі Крем'янець. Чоловік каже, пережив окупацію, але тепер здригається від нових прильотів.
Анатолій, житель Ізюма:
Якби цих прильотів не було, було б краще. Якби не прилітали ні ракети, нічого. Я був тут в окупації. Ми тут таке пережили, що вже страшно, коли десь щось гуде. А так, життя налагоджується. Все нормально, все добре. Людей багато стало. Багато людей повернулося.
Пані Галина повернулася в Ізюм одразу після звільнення. Каже: квартира була потрощена. Та вже змогли в ній перезимувати.
Галина, жителька Ізюма:
Уже, дякую, вставили вікна і батареї поміняли. Ще треба ремонт, і буде все добре. - Вам якісь благодійники допомагали? - Наші комунальні служби. На Новий рік вставили нам вікна і батареї, так що у нас 6 січня уже було опалення, так що в нас все добре.
Ці жінки також не виїжджали. Кажуть: два роки тому так раділи звільненню. Тож не хочуть, щоб все повторилося й довелося знову кудись їхати.
Алла, жителька Ізюма:
Не хочеться, не хочеться нам, якщо прийдеться кудись виїжджати, а куди виїжджати? Куди виїжджати? Ми ніде нікому не потрібні. Хотілося б, щоб і діти в школу ходили, а що ж у нас ні однієї школи. І в садочки ходили, і щоб вертались люди.
Ірина повернулася з родиною з евакуації з Хмельницької області. Каже: приїхали на місяць подивитися, що з житлом…
Ірина Жеребцова, жителька Ізюма:
А потім зрозуміли, що вдома найкраще і залишилися.
Для дітей, яким тут немає ані дитсадка, ані школи, батьки гуртуються й самі організовують дозвілля.
Ірина Жеребцова, жителька Ізюма:
Ми кожні вихідні стараємось збиратись, я ж кажу, садків немає таких повноцінних, тому стараємось їх якось соціалізувати. Самі збираємось, ми самі дорослі самі собі розваги робимо, дітворі самі своїй, то мультики, то ігри. Річка була, на річці збирались. Тепер вдома то в одних, то в других друзів.
А цей чоловік каже, в Ізюм більше не повернеться.
Володимир Задніпровський, житель Ізюма:
Не повертатимуся сюди. В Ізюм не буду. Бо мені не вистачить життя, мені 70, не вистачить життя. Щоби відновити. А жити як я буду? Посеред руїни? Зараз центр геть зруйнований. Ну, от коли це відбудують? А я у підвал ходитиму? Поїду, як мінімум, у Харків.
На головній площі міста облаштовують нову будівлю мерії - стару, попередню спалили росіяни. Тут вже квітнуть троянди, хоча по периметру площі ще побиті будівлі. Біля районної лікарні вже звели нове реабілітаційне відділення. Практично все фінансувала держава та іноземні благодійники. Власних бюджетних надходжень в Ізюмі дуже мало. А роботи ще багато.
Валерій Марченко, Ізюмський міський голова:
Найосновніше - це відновлення, дуже багато зруйнованих ще й адмінбудівель, і приватних, і багатоквартирних будинків, які потребують капітального ремонту, поки на них нема коштів, тому що йде війна, ми все розуміємо. От для прикладу, ті ж навчальні заклади, у нас з 11 шкіл, які були до війни, цілими залишилось чотири, так більш-менш цілими, які теж потребують ремонту. У нас тільки одна школа, яка в принципі готова прийняти дітей, це при тому, що теж проблема по бомбосховищах.
Сьогодні місто відзначатиме другу річницю звільнення. Скромно, адже збиратися великими групами не можна. Ворог частіше став завдавати по Ізюму ракетних ударів, лінія розмежування усього з п'ятдесят кілометрів звідси. Та більшість вірить у краще й чекають, поки на їхню землю прийде мир.
