29 місяців у російських катівнях: як воїн знайшов призначення в полоні [ Редагувати ]
Днями в ефірі телемарафону ми розповідали про жахіття, які переживають українські армійці у російській неволі. Зокрема, нещодавно звільнений з полону морський піхотинець Дмитро Селютін пригадував: якщо військовополонений отримує за добу два-три нових синці, кілька опіків від електрошоку та забої - це вважається хороший та спокійний день. І у таких умовах Дмитро пробув 29 місяців!
Про військовий шлях чоловіка та як у полоні знайшов своє призначення - наш наступний сюжет.
Мати - лікар, батько - військовослужбовець у відставці, а син - бойовий медик. Від самого малечку у Дмитра Селютіна не було сумнівів, з чим він хоче пов'язати своє життя. Спочатку він здобув медичну освіту, потому була армія…
Я прям загорівся… Літати. Піду літати й все. Але літати мені не дозволило здоров'я трохи. І я потрапив до пожежного взводу 40-ї бригади.
Та Дмитро прагнув більшого… Хотів бути корисним на полі бою - війна в Україні на той момент тривала вже 3 роки. Врешті хлопцю вдалося потрапити у 36-ту бригаду морської піхоти.
Дмитро Селютін, бойовий медик:
Буквально на третьому тижні перебування на полігоні, я вже домовлявся, кричав, дзвонив, плакався, переведіть мене в 36-ту, я хочу до морпіхів, я хочу служити з цими хлопцями, бо вони дійсно круті. Тобто такого братерства я не бачив ніколи в житті, настільки міцної дружби між військовослужбовцями, жінки, чоловіки, це було неважливо, там була одна сім'я.
За кілька років служби Дмитро набув колосального бойового досвіду. На початку повномасштабного вторгнення росіян упродовж кількох тижнів морські піхотинці утримували Маріуполь. Втім ситуація лише погіршувалася.
Дмитро Селютін, бойовий медик:
І ми все-таки вирішили прориватися на Запоріжжя, де нас мали зустріти РТГр групи, БТГр. Вийти шансів в нас не було. Ми потрапили в аварію, ми потрапили під обстріл, у нас були втрати. І задля збереження особового складу командиром роти було прийнято рішення все-таки полон. Тому що це була марна втрата людського ресурсу.
Наталія Ніколаєва, матір Дмитра:
Був телефонний дзвінок. Мам, будь ласка, тільки не плач, тільки не переживай, все буде добре, нас взяли в полон. І по липень місяць 2022 року на сина було сповіщення безвісти зниклий. 11 липня мені зателефонували з Комітету Червоного Христа з Женеви й повідомили про те, що російська сторона підтвердила Селютіна Дмитра Дмитровича перебування в полоні.
А за два тижні мама Дмитра отримала від нього лист.
Наталія Ніколаєва, матір Дмитра:
Описано було, ну, буквально по деталях все, що можна було. Ну, але ми розуміємо, перші два абзаци - це кормлять, поять, одягають, вигулюють.
Де утримують Дмитра, було невідомо. Єдине, що відчувала Наталія, що сину зараз дуже складно…
Дмитро Селютін, бойовий медик:
Пів року намагалися, особливо спецназ російський, вибити з мене признання так, без слідчих. Тобто, і людей, що я там на органи здавав, і ще там щось, і ще там щось. Я вже на цю гру їхню не вівся. Тому що і спина вже дубльона була. Вже не дубінки, не шокери, вже нічого не брало. А так, в загальному допити проходили… Голки під нігті заганяли, і током хлопців допитували, і лазерами надписи на шиї, на спині випалювали.
Наталія Ніколаєва, матір Дмитра:
Я ніколи не забуду слова сина, коли він сказав оцю… Це дуже болюча фраза: "Мамо, іноді хотілося плакати, і я відчував, що в цей момент плачеш ти".
Найважчими для Дмитра та багатьох інших полонених виявилися психологічні знущання - люди не витримували…
Дмитро Селютін, бойовий медик:
Повна інформаційна блокада. Ніхто не знає, що там, як в Україні, як рідні, як близькі, чому нас не міняють. А нам постійно одне. От бачите, Нацгвардія ж їде. Погранці їдуть, а вас, морську піхоту, не хочуть забирати.
Дмитро зізнається: втриматися допоміг один випадок: росіяни вирішили приставити до військовополонених українського медика, який би допомагав їм, зокрема, не з'їхати з глузду. Дмитро зрозумів, що це його призначення.
Дмитро Селютін, бойовий медик:
Майже рік я працював з категорією хлопців, які мали психічні розлади, якісь спроби суїциду в такому форматі. І плюс лікаря в закладі теж не було. І мене використовували як медпрацівника. Навіть жартували, казали: о, Селютін, нештатний працівник СІЗО. Тобто я проводив невеликі хірургічні втручання, консультації по медикаментозному лікуванню. Тобто я виконував свою роботу там, в полоні, з нашими хлопцями.
Наталія Ніколаєва, матір Дмитра:
3 січня цього року були звільнені хлопці-прикордонники з Костромської області, місто Галич, СІЗО №2. І тоді ми взнали місце перебування. Мені зателефонувало, мабуть, 7 хлопців. І кожен розповідав про Дмитра, він у вас такий молодець, он там лечит, он умничка.
А вже у вересні цього року Дмитро потрапив у список на обмін.
Наталія Ніколаєва, матір Дмитра:
Алло, мамуль, привіт, це я, Дмитро, я в Україні. І я така, опачки, Дім, кажу, боже, як я радію, я чую українську мову, сина. І я почала плакати й вибачатися. А він мені у відповідь сказав: мам, на все свій час. Повір, прийшов мій час, і мене обміняли. Але я дуже потрібен був там. Тому все добре, я вижив, я витримав.
У ворожому полоні Дмитро Селютін провів 29 місяців. Втім покинути військову службу навіть думки не має.
Дмитро Селютін, бойовий медик:
Для мене найбільш адекватний вибір - це продовжувати службу в Збройних силах України, але вже не як військовослужбовець бригади, а як людина, яка буде працювати з тими самими військовополоненими по принципу рівне рівному. Братан, я був там, де ти, я тебе розумію більше, ніж хтось інший. І саме реабілітаційні заходи перших тижнів вони найважливіші.
Петро Яценко, речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими:
Понад 94% українців, які перебували в російському полоні, твердять, що так чи інакше вони зазнали тортур і знущання. Це говорить про те, що це комплексна політика, це свідома політика російської державної влади щодо поводження з українськими військовослужбовцями. Тобто ми можемо говорити, що росія не дотримується жодних прав військовополонених, порушує третю Женевську конвенцію про поводження з військовополоненими й вдається щодо них до воєнних злочинів, таких, як ми бачили в Оленівці.
