Втратив ноги на війні, але не дух: історія чемпіона Ігор нескорених [ Редагувати ]
Ми продовжуємо розповідати історії українських героїв. Один із них ветеран російсько-української війни й учасник збірної України на цьогорічних Іграх нескорених Валерій Одайник. 39-річний офіцер і командир саперного підрозділу ЗСУ, захищаючи країну, втратив ноги, частково пальці руки й дістав важкі травми голови.
Після тривалого лікування і реабілітації, завдяки наполегливості й силі духу подолав складний шлях до перемоги у Канаді. Про його плани на майбутнє і підтримку рідних та побратимів - далі.
Оваціями переможця Ігор нескорених Валерія Одайника зустрічають у рідному Кам'янці-Подільському.
Їдучи на ці ігри, я жодним разом не надіявся здобути якусь перемогу. Моєю надією і перемогою було подолати себе.
Та нагороди ветеран таки здобув одразу в трьох видах спорту.
Валерій Одайник, чемпіон Ігор нескорених:
У мене бронза з лиж, потім бронза з командного виду - це волейбол. І третє - це в мене срібло із веслування. Це, мабуть, найнеочікуваніша медаль.
У цивільному житті Валерій викладав фізичне виховання в Кам'янець-Подільському університеті імені Огієнка. З початком широкомасштабного вторгнення пішов у військо: спершу тренував новобранців, а далі потрапив на передову.
Валерій Одайник, чемпіон Ігор нескорених:
Пішов у складі саперної групи, яка складалася включно зі мною із чотирьох чоловік. Я був командиром цієї групи. Ми розміновували Балаклію після того, як наші здійснили контрнаступ. І надалі вже коли відбувалися дуже жорстокі бої за Бахмут, нас переправили туди.
У січні 2023 на Бахмутському напрямку воїна важко поранило. Автівка саперів підірвалася на протитанковій міні. Боєць утратив ноги й частково пальці руки.
Валерій Одайник, чемпіон Ігор нескорених:
Мабуть, перше, що мене врятувало - це швидка евакуація. Бо там буквально, я не знаю, не буду казати, скільки по часу воно зайняло, думаю, до години, максимум. У мене у цей період була клінічна смерть.
Чоловік знав: мусить вижити. Адже вдома на нього чекає родина.
Інна Одайник, дружина Валерія:
У той момент, знаєте, все життя пробігає перед очима. І ти просто дивишся в небо і просиш: живи.
Десятки операцій, тривала реабілітація. Згодом надскладне подвійне протезування в Естонії.
Валерій Одайник, чемпіон Ігор нескорених:
Коли я став на протези, я отримав навіть більше ніж я очікував. Я думав, буде набагато гірше. Що взагалі ними не можливо ходити, тим паче парна ампутація. Дуже важко... Ні. Я зрозумів, що можна стояти на них, ти отримуєш задоволення від того, що ти став, від першого кроку, від другого кроку.
А далі спорт як засіб відновлення. Валерій не здався і вирішив мотивувати інших. Пройшов відбір на Ігри нескорених. І став одним із 35 учасників української збірної.
Валерій Одайник, чемпіон Ігор нескорених:
Це регбі, волейбол і баскетбол на кріслах колісних. Це була мета, мабуть, більше собі довести.
Найголовнішим досягненням ветеран вважає бронзу, яку здобув у категорії "Бігові лижі".
Валерій Одайник, чемпіон Ігор нескорених:
Хоча вона і бронзова, але це з лиж, коли ти стоячи їдеш, якось така була категоризація у Ванкувері, що на протезах людей не було стоячих, вони всі їхали або сидячи або взагалі не виступали. Ну, і мене кинули в категорію, де були люди з ампутаціями, але в них майже в усіх були ноги, тобто я змагався на рівні з ними.
У Канаді колишній воїн зустрічався із прем'єр-міністром Джастіном Трюдо та британським принцом Гаррі.
Валерій Одайник, чемпіон Ігор нескорених:
Вони досить щиро і довго із нами спілкувалися, питали, які в нас є проблеми. Своє захоплення нам передавали.
Головною запорукою успіху ексфронтовик називає віру у власні сили.
Валерій Одайник, чемпіон Ігор нескорених:
Гордість за країну, за себе, за побратимів. І що ти цю планочку, яка була для тебе недосяжна, яку не можна переступити - ти її переступив. І багато побратимів, які зараз знаходяться в такому стані, в якому був ти, дивляться це і мотивуються тобою.
Побратими Валерія неабияк ним пишаються.
Віталій Роговський, підполковник, керівник навчального центру:
Побачити тебе на Іграх нескорених - це найкраще підтвердження того, що українські воїни не здаються. Ти - сильний, бо ти не здався.
Віталій Коваленко, керівник відділення організації навчального процесу, заступник керівника навчального центру:
Ти довів, що ці медалі не просто нагорода. Це доказ твоєї незламності. Ми пишаємося тобою.
Руслан Продан, керівник курсу навчального центру:
Я знаю, що з такими людьми наша країна буде завжди йти вперед. Наша віра буде завжди незламна. Тому дякую тобі, друже.
Нині ветеран мріє про нові спортивні досягнення, керує автомобілем і готовий допомагати товаришам долати перешкоди.
