Чому онкохворі не можуть розраховувати на підтримку держави? [ Редагувати ]

Понад 130 тисяч українців щороку чують слова, які звучать як вирок. У вас рак. І більшість із цих людей залишаються з хворобою сам на сам. Чому онкохворі і досі не можуть розраховувати на підтримку держави? Чому Україна - серед європейських лідерів у смертності від раку? Адже в нас - вкрай низький відсоток одужань. Чому так - питала Любов Кукла. А ще вона знайшла героїню, історія якої унікальні. І яка дарує надію - іншим.

"Я живу, я живу как-бы вечно в движении, в движении на работу и в движении с работы".

Ось так онколог Олександра Васильєва описує своє життя. Життя українського лікаря.

"Практически последние полтора месяца я без выходных, и каждый день у меня есть работа".

А робота - це люди. І часто - важкохворі, без шансів на життя. Саші - лише 25. Та навіть попри доволі юний вік і медичний досвід, вона бачила усе: і смерть пацієнта, і повне одужання. Та найважче, каже - повідомити людині діагноз.

"Люди психологически сразу нестабильно на это реагируют. они хотят или лечь и ждать, когда они наконец-то умрут, потому что это рак, или они хотят бороться, потому что не знают, куда бежать", - говорить Олександра Васильєва, лікар-онколог.

Куди бігти і за що хапатися. Адже боротьба з раком у нас в країні - це війна на кілька фронтів. З хворобою, безгрошів'ям і бюрократією.

"В нас люди змушені заради того, щоби вилікуватися, часто продавати все, що вони мають. збирати гроші через соціальні мережі і віддавати все, останні копійки, щоб купити необхідні ліки", - говорить Юрій Андреєв, директор благодійного фонду "Фонд сім'ї Андреєвих".

"Добрый день. Как дела? Как настроение? - Супер. - Как самочувствие? Лучше вам уже?- Супер-супер. - Аппетит появился? - Да. - Искренне? - Искренне!"

Тетяну прооперували два дні тому. Жінка прилетіла в Україн. з Бельгії, куди переїхала жити. Каже, там - в Європі боротьбу з раком починають із обов'язкової профілактики.

"Это необходимо, необходимо проходить профилактику, полгода или год".

Інакше - втратиш медичну страховку. І тоді оплатити лікування буде вкрай складно. Власне, й приїхала Тетяна в Україну - бо не мала в Бельгії страховки...

"Это же ваша ошибка, что вы не пришли, понимаете? Это же надо. Что же получается? У вас заболевание, и вы заболеете дальше. Это же надо на ранней стадии все это открыть".

"У нас же нет такого, что мы там после 40 лет все каждые полгода ходят туда, туда, туда. Что об этом везде говорится. Такого нету. Все молчат. Поэтому пока пациент дойдет, пока врач сориентируется, пока он попадет в нужное место, проходит очень много времени. а рак очень агрессивно развивается", - говорить Олександра Васильєва, лікар-онколог.

Саме несвоєчасна діагностика - одна з головних причин, чому українці в лідерах за онко-смертністю в Європі.

"В Украине на сегодняшний день на учете находится около одного миллиона онкологических пациентов. последние годы у нас заболеваемость в среднем где-то 135 тысяч новых случаев в год", - говорить Дмитро Осинський, головний онколог Києва.

Це означає, що понад 130 тисяч людей щороку чують страшний діагноз. Для розуміння масштабу трагедії - це наче населення доволі великого міста. Приміром, Ужгорода.

"При этом умирает около 66 тысяч людей, где-то половина".

З них - 30% онкохворих помирають першого ж року, щойно виявили хворобу. Все тому, що по допомогу йдуть уже на останніх стадіях, коли шансів вижити фактично немає.

Та невчасна діагностика - лише одна з причин онкологічної біди в країні. Інша - це гроші! І відсутність належної державної уваги. Онкохворих дітей держава забезпечує лікуванням лише на 50 відсотків, а дорослих - ще менше! Тільки на 20!

"Фактично, держава кинула онкохворих пацієнтів напризволяще. пацієнти самі змушені збирати колосальні суми, щоби отримати шанс на життя", - говорить Юрій Андреєв, директор благодійного фонду "Фонд сім'ї Андреєвих".

Крім того, в країні - фактично заблокована трансплантологія. Сотні хворих людей змушені шукати порятунку за кордоном. І хоча протоколи лікування раку - у нас сучасні, однак устаткування - геть застаріле. А деякі види раку в нашій країні просто не лікують!

"В своей клинической практике мы используем протоколы лечения, основаны на европейских и американских аналогах", - говорить Дмитро Осинський, головний онколог Києва.

"У нас хорошая научная база, большое количество умных людей, научно-исследовательских институтов, но нашим больницам часто не хватает государственных денег на современное оборудование", - говорить Олександр Слюсаренко, хірург-онколог.

Саме тоді, коли рак в цивілізованих країнах - уже давно не вирок. Приміром, одна з таких, де найбільша кількість онкохвороб - це Данія. Але процент одужання там дуже високий. А от перемогти рак українцям в Україні - вкрай важко.

"В 12 лет все это началось".

Наша героїня Саша - стала онкологом після того, як сама поборола рак. Вона захворіла ще дівчинкою. Діагноз - як це в нас часто буває - поставили не одразу. Були численні обстеження, аналізи. Зрештою - безжальний вердикт - пухлина кістки.

"Родители сразу мне сообщили, что это злокачественное заболевание, о том, что я могу умереть, о том, что нужно бороться, мне все карты разложили сразу. в 12 лет вот взяли и все прямо сказали, чтобы я осознавала, с чем нам придется бороться", -говорить Олександра Васильєва, лікар-онколог.

На лікування Саші її батьки витратили величезні кошти. І теж - збирали зі світу по нитці, зверталися по допомогу до людей. Дев'ять хіміотерапій. Після чого - невтішний результат - цього замало. Потрібна складна операція.

"После этого мне заменили кость на протез".

Зрештою - Саша таки одужала. Хоча вона досі відчуває біль. Але головне, що хвороби вже немає. А є - повноцінне життя.

"Ти займаєшся спортом? - Да, это я не просто хочу на какое-то прыгушки, у меня как вызов для самой себя. то есть если у меня протез, значит мне штангу потяжелее поднять. - А це взагали можливо? - Вообще нельзя, но я делаю вызов себе".

Саша продовжує боротися з раком. Але тепер сама рятує від хвороби інших.