Лікарі по всьому світі протестують та звільняються [ Редагувати ]
Лікарі протестують
Лікарі протестують. І не тільки в Україні. Пандемія в багатьох державах і багатих, і бідних, і демократичних і не дуже - показала, що медицину довго тримали поза суспільною увагою. Та й навіть зараз, коли від цієї галузі буквально залежить виживання цілих націй - державні системи просто не здатні виконати свої ж власні обіцянки, зумовлені епідемією. Чому так? Феруза Бегматова продовжить тему.
Париж, Ліон, Бордо. Демонстрації медиків цього тижня чи не у кожному французькому місті.
Гета Мой, медсестра в лікарні Бордо:
У мене 20 років досвіду, я вчилась 9 років, а заробляю усього 2 тисячі євро на місяць.
Ліліан, медсестра-анестезіолог у лікарні Бордо:
Я почала працювати медсестрою, коли отримала диплом - у 2000-му році. Зараз 2020-й. Я заробляла тоді 1400 євро і медсестри, які починають кар'єру сьогодні - так само заробляють 1400 євро.
Брюссель. Теж акція протесту - тиха, але промовиста. Бельгійські медики демонстративно повертаються спиною, коли прем'єрка уперше за час епідемії приїхала в лікарню, аби поцікавитися, чи все у них добре.
А це вже Україна. У нас лікарі протестують масово. І через другий етап медреформи, і через невиплату обіцяних грошей, і через беззахисність перед коронавірусом. Бо вони працюють без елементарного: пального для машин, самих карет швидкої і навіть ліків. Непочуті медики масово звільняються.
Наталія Попова, волонтерка:
Вот вчера в обед мне сообщали о том, что одна их медсестер ушла со смены, которая длилась 48 часов. Одна медсестра, 48 часов без перерыва.
Володимир Корсунов, лікар-анестезіолог, професор:
Щоб виконувати всі призначення вчасно, щоб виконувати всі маніпуляції, необхідно мати принаймні втричі більше персоналу.
Відпрацювавши 17 років, наважилася на заяву про звільнення й Людмила Саганець. Медсестра тубдиспансеру у Білій Церкві.
Людмила Саганець, медсестра:
Відпрацювала 24 години, у нас відділення резистентного туберкульозу, контингент дуже важкий, в основному одні наркомани та алкоголіки, есть также тяжкохворі. Дуже багато інфекції, ходимо як по лезвію ножа, не знаєш, що тебе чекає.
І з такої роботи щодня жінка повертається - сюди. Ось у цю малесеньку кімнатку в гуртожитку, де живе з двома дітьми. Куди вона піде після звільнення - навіть не знає.
Людмила Саганець, медсестра:
Нам дали її від роботи рік назад, живемо втроем, я сплю тут, із донькою, їй 17 років, мій синочок тут, йому 2 рочки.
Після народження сина жінці довелося вийти з декрету - завчасно.
Людмила Саганець, медсестра:
Потому что, як завжди, не хватає за що жити.
На маленьку дитину пані Людмила від держави щомісяця отримує неповну тисячу гривень.
Людмила Саганець, медсестра:
На шо їх хватає, пачка памперсів коштує 300 грн, великий бепантен під памперси - 340. Пачка питания, сама дешева, 76-80 грн и что її хватає - на тиждень.
Але і з поверненням на роботу грошей, на які розраховувала жінка, так і не отримує.
Людмила Саганець, медсестра:
Сейчас зарплати не платять нам в тубдиспансері, за квітень виплатили авансом 2 тис, дали частину зарплати.
Як можливо працювати в таких умовах і з таким ставленням?
Людмила Саганець, медсестра:
Ми ризикуємо життям, це повітряно-крапельний шлях, там є нюанси, віл, гепатити. Доктор так не ризикує, прийшов-послухав, він в вєни не лізе.
Але попри все на звільнення наважуються не всі. Хоча прогнози невтішні. І медперсонал навіть почали відправляти у відпустки за власний рахунок.
Людмила Саганець, медсестра:
Вони кажуть, що ми це добровільно пишемо на 15 днів. Але вони не пускають в обичну відпустку, пока не підпишеш за власний рахунок.
А як живуть медики у Бельгії? Ті, які теж виходять на протести? І чи можна порівняти їхні медичні реалії із нашими. Ми їдемо до Карін Шварц. Вона, як і пані Людмила з Білої Церкви, працює медсестрою. Але в лікарні швидкої допомоги в Брюсселі. І теж живе в маленькому містечку за 40 кілометрів від столиці.
Карін Шварц, медсестра швидкої допомоги:
Це вам не Брюссель, тут я завжди почуваюсь, як на відпочинку.
Карін разом із чоловіком - учителем фізкультури винаймають цей будинок уже 10 років. На життя не скаржиться, але свою зарплату не вважає справедливою.
Карін Шварц, медсестра швидкої допомоги:
За останні 30 років навантаження жахливо зросло. Графіки роботи - нестерпні, працювати до пенсії треба, до шістдесяти семи років. А зарплата не переглядалась - я навіть не знаю, скільки щонайменше з вісімдесятих років, коли я почала працювати.
Медсестра Карін отримує 2500 євро, це приблизно 75 тис грн. Людми з Білої Церкви отримує 8300.
Карін скаржиться - у свої 55 вона давно не отримувала надбавок. А з епідемією COVID додалося і роботи, і стресу.
У мене є колеги, які відмовились працювати у цей період - через страх заразитися. І одна з моїх хороших подруг 5 тижнів провела у відділі інтенсивної терапії, бо підчепила тут вірус. Тож, звісно, спочатку і я боялась.
Проте в Бельгії таких проблем із захистом медиків, як в Україні, не було. У лікарнях захисних матеріалів вистачало. Щитки та окуляри лікарням подарували їх розробники. Та й адміністрація закупила всього вдосталь. Бельгійська влада навіть заборонила вільний продаж масок високого класу в аптеках - їх запаси залишили саме для медиків.
Чи було все ідеально? Ні, бо це неможливо. Але всі старалися, як могли.
Тож скаржитися на умови праці - не можна, визнає Карін. Але вона, як і всі її колеги чекає глобальних змін у медицині. І демонстрації таки допомогли. Влада готова йти на переговори із профспілками і про гроші, і про графіки роботи. Почули медиків й у Франції - прем'єр теж обіцяє суттєве підвищення зарплати.
Чи варто на щось сподіватися українським медикам? Виплати за "коронавірус" в Україні пробуксовують. Центральна влада киває на місцеву. Що буде з реформованими лікарнями та диспансерами теж поки незрозуміло. Як і не зрозуміло, Що буде з виплатами медсестри Людмили із Білої Церкви. Та всіх її колег.
Доброго дня, турбує журналіст програми "Подробиці тижня", нам відомо, що ваші працівники декілька місяців не отримують заробітну плату, чи правда це, якщо так - поясніть чому?
Любов Вольська, виконувачка обов'язків директора тубдиспансеру м.Біла Церква:
Тих коштів, що ми отримуємо, нам не вистачає. Ми писали неодноразово прохання в різні заклади: і в Обласну раду, і в Департамент охорони здоров'я, відвозили прохання, щоб нам виділили додатково кошти, нам сказали, що кошти очікують, поки коштів немає.
