З училища на фронт: як молоді офіцери здобувають досвід на Донбасі [ Редагувати ]
Цей рік став тяжким випробуванням для багатьох областей нашої країни. Ковід, повені, посуха, лісові пожежі. Але все одно найважче війна. І саме на Донбасі можна зустріти людей, які, здається, здатні витримати усе. Далі з передової репортаж Руслана Смещука - про молодих офіцерів, які лише цього року потрапили на фронт.
Молодий офіцер Ярослав обходить позиції. Це Світлодарська дуга. І за час перемир'я тут сталося кілька потужних обстрілів. Але загалом супротивник розслабився.
Ярослав, військовослужбовець Збройних сил України:
Було таке не раз, що спостерігали противника майже в повний зріст, копали без засобів засоби, інструменти підносили.
Ярослав один із офіцерів випускників-2020. Від початку війни навчався в юридичному коледжі. Та зрозумів, що не хоче бути правником - і вступив до львівської сухопутки. Це вже офіцер розповідає за чашкою кави, в укритті. Найважче, каже, навіть не фронтова реальність, а здобуття авторитету. Він наймолодший у своєму підрозділі ветеранів.
Ярослав, військовослужбовець Збройних сил України:
Всі старші, набагато старші. Але з кожним потрібно знаходити спільну мову. До кожного треба окремий підхід знаходити. потрібно добиватися поваги до себе, через свої справи.
Неподалік від Ярослава служить ще один офіцер цьогорічного випуску. Юрію - двадцять два, і на фронті він теж лише кілька місяців.
Юрій, військовослужбовець Збройних сил України:
Я не знав де що є, мене тут люди водили по окопах, показували все. І так видалося що в першу ж ніч - я повинен був заступити на пост було певне переживання, і не знав як поведе себе противник.
Війна застала його в школі. А потім на канікулах почали приходити перші труни із загиблими.
Юрій, військовослужбовець збройних сил України:
Мене дуже хвилювали події в нашій країні, і вирішив що після 11 класу, після ЗНО піду у військовий вуз.
Юра розповідає, коли батьки дізналися, що він хоче стати військовим - намагалися відрадити, навіть пропонували поїхати за кордон.
Юрій, військовослужбовець Збройних сил України:
За вечерею батько з мамою розпочали цю розмову, куди я хочу піти після 11 класу, поступати в яку професію. Я сказав що я для себе все вирішив - і хочу стати офіцером. Вони спочатку мене старалися відмовити, може я поїду до Польщі поступати. Чи в інший цивільний вуз. Але я стояв на своєму і сказав що все вирішив.
Потім змирилися. З батьками хлопець спілкується кожного дня, це вже такий ритуал. За час цього перемир'я і Юра, і Ярослав уже встигли побачити й обстріли, пережили масштабні пожежі, і навіть зустрічалися з ворогом. Та головне для них, зрозуміти, що вони не помилилися із професією.