Героїзм на передовій: дівчина-медик винесла з-під прицільного ворожого вогню пораненого бійця [ Редагувати ]

Загострення на фронті - це не цифри у фронтових зведеннях, чи у звітах командирів. Це - насамперед чиїсь втрачені і... врятовані життя!

Наша наступна історія про тендітну дівчину, бойового медика Світлану Земліну. Минулого тижня під прицільним ворожим вогнем у Шумах вона на собі витягла пораненого бійця. Удвічі важчого за себе.

Зараз армієць в одному з госпіталі Харкова. А наші кореспонденти знайшли і саму Світлану, і її родичів. Тож далі про тих, хто рятує життя в самому горнилі війни.

Шуми - невеличкий хутір на околиці окупованої Горлівки. Три роки тому українські війська з боями взяли під контроль цей населений пункт. І замкнули кільце безпеки навколо шахтарського міста Торецьк. Але останнім часом з Шумів ледь не щодня надходять тривожні новини.

Тут всі можливості є, він бачить звідти всю місцевість, в принципі після того вже сумнівів ніяких нема, що з цієї сторони саме з водокачки, бо там досить зручна для них позиція.

Це територія, захоплена противником. В цегляній споруді насосна станція. Вона качає воду для мешканців як окупованої, так і звільненої частини Донбасу. Днями саме з цієї будівлі ворожі снайпери цинічно розстріляли українських саперів. Наші військові мали знешкодити заборонені російські протипіхотні міни ПОМ-2.

В'ячеслав, офіцер Збройних сил України:

У тилу наших передніх позицій інженерна група здійснювала пошук і можливе знищення цих самих "помок".

Їх просто розстріляли, грубо кажучи за їхньою роботою, ми почали прикривати, але ж...

Четверо загиблих, двоє поранених…

Це рукавички мені Максим Абрамович подарував. - Це той, що… - Да. Загинув.

Вона знову збирає свою "медичку". Ретельно переглядає, аби все було на місці. Турнікети, бандажі, знеболювальне… Світлана - скромна, не говірлива дівчина, бойовий медик. Це вона, ризикуючи власним життям, витягла важко пораненого бійця, якого розстрілювали російські снайпери.

Світлана Земліна, бойовий медик:

Да, писали дуже багато людей, навіть в інстаграмі мене знайшли. Дякують, дуже багато слів вдячності. Ну пишуть, що я там герой. Ну таке мені трошки. Я коли читала перші коментарі, то мені таке аж, я плакала сиділа, таке.

Світлана вдягає бронежилет, каску і зі свого бліндажа вузенькою стежкою прямує на позиції. Здоров'я солдатів - це її клопіт. Бійців вражають не тільки ворожі кулі та осколки, а ще й віруси.

Тримай вітаміни. - Добре, а як приймати? - Приймати по одній в день і запивати великою кількістю води.

Світлані 24 роки. За фахом - лікарка-реабілітолог. Як доля привела її в саме горнило війни?

Світлана Земліна, бойовий медик:

У мене все якось так виходить. Я й не мала вчитися на медичного працівника, я мала вчитися на вчителя світової літератури.

Рівненська область, рідне село Світлани. Дівчина з багатодітної родини, в якій семеро дітей.

Людмила Панасюк, мама Світлани:

Від неї це взагалі ніхто такого не очікував, вона від такого дуже далека була.

Це - мама Світлани, пані Людмила. Про те що дочка під кулями рятувала поранених, дізналася тільки з новин. І ледь не зомліла.

Людмила Панасюк, мама Світлани:

Потім передзвонила, кажу: Свєта, що у вас там робиться? І вона почала плакати. Це ж могла вона там загинути. Своє життя там залишити, Таке, не знаю.

І хоч вона така, візуально не скажеш, що вона могла щось зробили, але вона тягнула як, аж мене здивувало. Одним словом, ми його забрали.

Тендітна, не високого зросту, вагою 48 кілограмів, Світлана тягла з поля бою чоловіка вдвічі важчого за себе.

Я вам не можу сказати точно. - А якби ви вчасно не наклали той турнікет? Не знаю. Ну це критичні кровотечі. - Можна вважати, що ви реально врятували людину! - Ні не можна так вважати. - Чому? - Тому, що ми зробили все, що могли. - Це ви зі скромності так кажете, але насправді…

А насправді роботою бойового медика вражені навіть досвідчені лікарі. 65-й військовий мобільний госпіталь. Тут оперували пораненого, якого Світлана витягла з того світу.

Тарас Юхимчук, начальник відділення реанімації 65-го військового мобільного госпіталю:

При виїзді нашої бригади до ОСБ, пацієнту вже була надана медична допомога, зупинена вся критична кровотеча. - По суті, врятований? - Врятований, так.

На жаль, після трагічного розстрілу саперів роботи у бойового медика не поменшало. Кілька днів тому на цьому ж місці рятувати довелося іще одного хлопця.

Почувся вибух, я була якраз біля бліндажа, вибігла з нього - тугу пов'язку на руку і швидко його евакуювали.

Про подвиг Світлани знають не тільки в її рідному селі, а й у Києві. Командування частини представило дівчину до ордена Богдана Хмельницького. Та серце матері не в спокої.

Людмила Панасюк, мама Світлани:

Дуже пишаюся, що в мене така дочка, але хочеться, щоб вона бистрій звідти поїхала.

Але війна триває. І Світлана каже, вона тут разом із солдатами, виборює собі Країну, яку ніколи не покине.

Я народилася в Україні, тут мої батьки-рідні. Іншого місця проживання для себе я ніколи не бачила.

У зв'язку з тими втратами, які зараз ми маємо і втратами тижневої давності, треба над цим задуматися і якось більш активніше реагувати, через те що наша українська толерантність, мені здається всі це розуміють, за всю нашу історію ніколи не приносила нам користі.

Це слова українського воїна Сергія Сулими. До війни він працював у Луцьку водієм карети "швидкої". Та вже чотири роки - на фронті. Це він разом зі Світланою у той трагічний день рятував поранених, під зливою ворожих куль. А вчора Сергій загинув… Там під Шумами він підірвався на ворожій міні. І це останнє відео з ним. Ще за життя Сергій пояснив, чому він пішов на війну.

Перша причина - це історична справедливість, друга причина - це вбивство нашої економіки, а третя причина те, що я щось можу зробити, а сидіти на дивані якось не комфортно. І ми відвоюємо свою економіку, свою територію, навіть в тих обмежених площах як у 1991 році було заявлено.