"Поєднати силу волі, розуму й фізичної підготовки" - Анастасія Буряченко про успішну спортивну кар’єру [ Редагувати ]
Анастасія Буряченко - п’ятиразова чемпіонка України з тхеквондо та срібна призерка чемпіонату світу з рукопашного бою. До того ж, із 2011 по 2020 рік вона обіймала посаду старшого державного інспектора Дніпропетровської митниці ДФС. Анастасія також активно популяризує спорт, в тому числі й через свій Instagram, завжди мотивуючи і закликаючи всіх рухатися вперед до своїх цілей.
Як вона робила все можливе, щоб стати чемпіонкою України, а пізніше - і призеркою чемпіонату світу, читайте в цьому матеріалі.
"Моє найбільше покарання в дитинстві - пропустити тренування"
Ось так розповідає Анастасія Буряченко про своє захоплення тхеквондо. Спортсменка почала тренуватися в 10 років у Новомосковську. "Коли мені було 7, я займалася народними танцями, як і всі дівчата в місті. Але, чесно кажучи, прагнула більше до спорту, а в Новомосковську могла піти тільки на бокс або тхеквондо. Мій тато був категорично проти боксу, адже й сам раніше займався цим видом спорту, тому й вибір зрозуміли всі", - розповідає Анастасія. З першого тренування дівчині все сподобалося, а вже через місяць вона виграла перші обласні змагання. Пізніше спортсменку запросили до збірної Дніпропетровської області - вона тренувалася 5 разів на тиждень: бігала 8-кілометрові легкоатлетичні кроси, працювала з ракетками для єдиноборств, покращувала швидкість ударів ногами за допомогою важкого мішка, робила степову підготовку і брала участь у спарингах (Спаринг - тренувальний поєдинок у бойових мистецтвах). За словами Анастасії, вона також не забувала про розтяжку - усе для того, щоб найкраще працювали ноги під час бою для захисту і нападу на корпус і голову.
Дівчинка, якої не вистачало збірній
У 2006 році Анастасія Буряченко отримала звання майстра спорту України з тхеквондо. Тоді ж вона і вступила в Академію митної служби України (зараз - Університет митної справи та фінансів) у Дніпрі. Але через два роки спортсменка отримала травму, через яку значно зменшила фізичні навантаження на деякий час. Незабаром, у 2009 році, Анастасія знову почала тренуватися - щоправда, трохи в іншому напрямку: "Тоді ходила в спортзал і тренувалася у свого майбутнього чоловіка, який займався змішаними бойовими мистецтвами. Я не змогла повністю забути про спорт: продовжувала працювати для себе". Так і потрапила на чемпіонат світу з рукопашного бою у 2013 році - після думок, що ніколи не виступатиме на змаганнях, і слів майбутнього чоловіка: "Та скільки можна просто бити в мішок?" Збірній не вистачало дівчинки у ваговій категорії до 50 кілограмів, і саме Анастасія здобула срібло та отримала звання майстра спорту міжнародного класу.
"Напевно, у мене й розвинувся синдром відмінниці, тому що і в навчанні, і в спорті, і взагалі всюди працювала на максимум"
Кожне змагання з тхеквондо було для Анастасії способом самовираження. За її словами, раніше не надавали такого значення спортивним досягненням: не писали статей та рідко публікували в ЗМІ. Тому навіть не медаль головна - для дівчини було важливо показати результат своїх наполегливих тренувань. "Спорт зробив мене сильною. Я б не була такою - не тренувалася б зараз до сьомого поту, не досягала б успіху в інших сферах життя. Не була б і такою впертою, наполегливою, працьовитою", - розповідає спортсменка. Анастасія продовжує тренуватися і намагається дотримуватися балансу у фізичних навантаженнях: "Моя тренерка знає - поки не відпрацюю, не вийду зі спортзалу, можу проводити там по 3-4 години". Спортсменка зізнається - навіть на відпочинку не перестає тренуватися. Вона без цього не може - це не звичайне хобі, це вже спосіб життя.
Натомість на питання "Чи не жалкуєте, що більше не виступаєте на змаганнях?" відповідає впевнено: "У мене є і досягнення, і звання. Попри будь-які змагання, мій найважливіший бій - це бій за найбільш щасливе життя".
