Бази відпочинку порожні: як виживає курортний бізнес Одещини? [ Редагувати ]

Курортні громади Одещини у важкому становищі. Основний бізнес, який приносив їм дохід, зупинився через війну. Це й зрозуміло. Бази відпочинку порожні, власникам нема з чого платити податки. Відтак громади втрачають можливість підтримувати й розвивати свою інфраструктуру. Як виживають приморські села на півдні Одещини - бачили наші кореспонденти.

Панорамні вікна без єдиного скла, вітер гуляє залою. Це їдальня дитячого оздоровчого табору у селі Приморське, на півдні Одещині

Марія Тарасова, кореспондентка:

Теплого липневого вечора російська ракета прилетіла просто на територію дитячого табору. На щастя, юних відпочивальників тут не було. На базі знаходився лише охоронець: чоловікові пощастило вижити.

Андрій Казанжі, директор дитячого табору:

Він сидів внизу, на порозі, на ступеньках - і воно пройшло зверху нього. Він тільки злякався дуже крепко. Хоча вікна там повилітали, повністю кусок стіни вилетів волною.

У таборі, що за сезон приймав близько тисячі дітей, тепер немає жодної цілої будівлі.

Андрій Казанжі, директор дитячого табору:

Столова, адмінкорпус, туалети, душові. Вікна повилітали, дахи посміщалися, ми їх вже попіднімали. Ну, більше за все - столова, тому що вона була перва, де хвилі перший удар, вона все прийняла на себе.

З кінця лютого територія Лиманської громади - а це п'ять сіл - пережила кілька обстрілів. До того, ж зовсім поруч, острів Зміїний. Період його окупації був для селян страшним часом.

Василь Резніченко, голова Лиманської територіальної громади:

Всі крилаті ракети запускались напевне саме зі Зміїного, тому наша громада відчула це дуже добре. Понад два місяці наша громада, саме люди переживали.

Звісно, за таких умов туристичний сезон - неможливий. А саме він годував велику громаду, якій належить два курорти на березі чистого моря, вздовж широких пляжів. Нині - це лінія оборони. Тож жодна зі 120 баз відпочинку влітку не відкрилася. А отже, зникли робочі місця. Олена - з Лисичанська. У Лиман приїхала до сестри на початку літа. Намагалася влаштуватися хоч десь.

Інна Порталенко, переселенка з Лисичанська:

Я уже все пороги оббила. И здесь, и в школах, и в садике. И где любая работа. Хотя бы что-то: мести, грести, убирать, мыть. Нет, ничего нет.

Без роботи залишилися і місцеві. До того ж немає туристів - нікому продавали овочі та фрукти. Найбільших збитків зазнали власники баз відпочинку, що не працювали жодного дня. Чимало підприємців за таких умов припинили сплачувати податки в бюджет громади.

Василь Резніченко, голова Лиманської територіальної громади:

Якщо ми говоримо, наприклад, про бази відпочинку, які сьогодні орендують земельні ділянки по договору. Чому вони не повинні сплачувати? - Але ж вони не працювали, з чого? - Ми розуміємо, що бізнес не працює. Ця ситуація не тільки в Лиманській громаді, по всій державі. Ще раз хочу сказати: податки мають сплачувати всі. Тому що за ці податки живе громада.

З березня бюджет щомісяця недоотримує по півмільйона гривень. Ці гроші мали піти на школи та садки. Але капітальний ремонт первинних укриттів у закладах триває, тож місцеві діти нині - на дистанційному навчанні.

Анастасія Крайник, директорка Лиманського ліцею:

У нас інтернет не завжди добрий. Також не всі в змозі батьки купити дітям мобільні телефони. А у нас в батьків переважно по 2-3 дітей. І багатодітні - є й по 12 дітей.

Ремонт укриттів планують завершити за кілька тижнів. До зими школи та садки готові: мають нові котли, а запасу палива вистачить до Нового року. А потім доведеться купувати за новими цінами. Та це не весь клопіт. У 21 сторіччі Лиманська громада живе без водогону. У дворі школи колодязь, його регулярно наповнюють питною водою, яку привозять за 60 кілометрів.

Воно подається по трубах. І на цій воді готується. Це не тільки в школі. В мене особисто в домі немає, немає хорошої води. Ми вдома з чоловіком пробили скважину. 15 метрів низ - гірка вода.

Технічну воду купують по 160 гривень за куб. Питну - вдвічі дорожче.

Алла Турута, поштарка:

А скільки ж тієї води? Ну дві тони купиш і вона що? Ото ж вугілля надо. Але хто його буде куплять, коли вона 20 тисяч. Там трошки купили якихось лампачів - та будемо топити.

Виправити ситуацію з постачанням води до місцевих сіл може тільки держава. А от інші проблеми селяни намагаються розв'язати самі. Громада взялася ремонтувати школи та садки, відкривати медичні кабінети, будувати ринок у курортній зоні. Проте все зупинила війна. Але Лиманці вірять: після Перемоги до них на море знов приїдуть гості.

Андрій Казанжі, директор дитячого табору:

Ми готувалися: нові танцполи зробили, там плитку положили, чоловічий туалет ремонт зробили. Ми готувалися працювати. Буде все добре. Будуть діти. Ну, а як, як без дітей.