Відеощоденник війни: історія маріупольця, що понад 2 місяці жив в окупації [ Редагувати ]

Відеощоденник війни. Такий є в героя нашого наступного сюжету. Леонід Лисов торік понад 2 місяці жив у рідному Маріуполі - під постійними обстрілами, у холоді та голоді. І щодня записував на відео все, що відбувається довкола. 

Йому довелося вирватися з окупованого міста і вивезти дорогоцінні кадри. Зараз чоловік мешкає у Чернівцях. І розповів Ользі Лучек свою історію.

Ми там, нас загинуло дуже багато, місто стерли, міста немає.

Росіяни вкрали в нього рідний дім. Понівечили рідне місто. Навіть обладнання у його центрі оздоровлення - і те вкрали. А сам центр – знищили.

Леонід Лисов, переселенець з Маріуполя:

Відчув весь жах, як ці с*ки прийшли визволяти рускоязичних, я теж був рускоязичний, я тоді сказав, я цією мовою окупантською більше розмовляти не буду, зась, поки у мене не зовсім гарна промова, но це моя мова.

Леонід Лисов усе життя прожив у Маріуполі. Був реабілітологом. "Русскій мір" усе це перекреслив, подарувавши натомість 67 днів холоду, голоду і страху. 

Леонід знімав на камеру все, що бачив. І тепер у його телефоні - відеощоденник війни про те, як окупанти його рідне місто перетворювали на руїну. 

- Це у нас 13-й день уже? - Так. - Що я вам скажу друзі, на майбутнє, здаватися ми не будемо, я особисто не збираюся здаватися, ми переможемо, дуже важко, місто бомблять, місто повністю знищують, це варвари, російської нації не існує, запам'ятайте це на майбутнє.

Леонід Лисов, переселенець із Маріуполя:

Вони вже стратегічно програли, да нам буде тяжко, зараз нам тяжко, дуже тяжко, але вони програють. 

У його 9-поверхівці в ті дні залишилося всього кілька людей. Аби вижити - сусіди об'єдналися. Розподілили обов'язки. Леонід відповідав за дрова - щоранку мав підготувати необхідну кількість, аби можна було приготувати їжу. На вогні. Біля під'їзду. 

Леонід Лисов, переселенець з Маріуполя:

Шкурки сала, я на балконі знайшов, у мене була приманка для риболовлі, я рибак, знайшов перловки жменьку, ну так смачно було, досі цей смак помню, я 12 кілограм потеряв і зор, скажу, були моменти, коли мозги закипали. 

Отже, сьогодні 19-й день війни. До нас прилетіли три міни: одна у школу, одна в дитячий садок. Сьогодні - сонце, мінус 8, у квартирі плюс 9. Біля під'їзду стоїть мангал, на ньому ми готуємо їжу. О! Міна летить. За звуком ми вже знаємо, де міна летить, де Гради стріляють... Словом, облаштовуємося.

Триває запис. Сьогодні в нас яке число? Сьогодні 11-те. Отакі вибухи навколо нашого будинку. Я навіть не знаю... Як Господь вирішить... Поки що живі. 

Леонід Лисов, переселенець із Маріуполя:

Сусід мій вийшов з женою на площадку - його насмерть осколком. У Маріуполі загинули не 22 тисячі, як каже офіційна статистика, там за сотню. Ось так стоять 9-типоверхівки, метрів 200 ось так будинки стоять і з першого поверху до верхнього вигорівші, там люди були… там крики були… 

Горить 12-поверхівка. Потрапив снаряд. Довкола майже немає жодного вцілілого будинку. Ми під постійними обстрілами: через нас літають, на нас літають. Нема води, нема світла - немає нічого... 

Найважче, каже Леонід, було ховати близьких. Та навіть незнайомих людей. Скільки могил довелося викопати просто у дворах, на вулицях - не злічити. 

Головне бажання було, знаєш, таке, щоб мене не закопали як собаку, я ж закопував, люди гинули, а куди ж кладовище не працювало, в якусь ковдру, пластмасову бутилку з даними і туда.

Для Леоніда Лисова спроба втечі означала крок до ймовірної загибелі. Відомий реабілітолог. І в Маріуполі, і далеко за його межами його учні якимись таємними стежками вивезли вчителя до Бердянська.

Леонід Лисов, переселенець із Маріуполя:

З Бердянська до Василівки 22 поста, на кожному знущалися, лазили, дивилися, жуть, тварини, це не люди.

Із Запорізької області наш герой вирушив до Польщі. Але за кордоном пробув не довго - згодом повернувся до України. Оскільки добре розумів - його знання і багаторічний досвід у реабілітації - потрібні тут.