Собаки-поводирі в Одесі: як чотирилапі допомагають незрячим [ Редагувати ]
Змагання серед собак-поводирів відбулися в Одесі. Разом із незрячими людьми їхні помічники долали дистанції різної складності, а наприкінці на декого з учасників чекав сюрприз. Який саме та яким чином чотирилапі поводирі здатні допомагати людям з інвалідністю - розкажемо в наступному матеріалі.
Інструкторка-кінологиня Ганна нахвалює чотирилапу підопічну Лілу. Німецька вівчарка врівноважена й грайлива, а головне дуже кмітлива.
Ганна Півторак, інструкторка-кінологиня:
Вона дуже швидко схоплює все, що їй даєш. Тобто десь два-три рази і вона вже розуміє, що їй треба робити, що від неї хочуть. Вона дуже любить людей, вона дуже любить всіх.
Саме такими мають бути собаки-поводирі. Сьогодні на змаганнях в Одесі зібралося аж семеро розумників. Завдання - пройти певний маршрут разом із незрячими людьми.
Олег Радомисльський, організатор змагань:
Це близько семисот метрів в один бік: учасникам треба перетнути проїжджу частину, дійти до магазину (собаки знають цей маршрут), потім до зупинки транспорту, а далі піти до озера в парку й повернутися.
У декого з учасників свої собаки, декому надала школа собаківництва. Як-от ветерану російсько-української війни Ігореві Гульку. На дистанцію він виходить з вівчаркою Лотті. Поранення зазнав під Бахмутом.
Ігор Гулько, ветеран російсько-української війни:
Йшли на штурм, все йшло добре, тут з’явився гранатометник. Травма обличчя, втрата зору. Головне, що хлопці живі й свою задачу виконали.
Разом із Лотті колишній фронтовик уміло долає усі перешкоди на шляху: бордюри, бетонні блоки, припарковані авто, підіймається сходами. Інструктори поясняють: пси-поводирі можуть допомагати незрячим і в простих, і в складніших ситуаціях. Навчання триває близько року.
Ганна Півторак, інструкторка-кінологиня:
Наприклад, десь йдемо і потрібні якісь конкретні двері, то вони ж рахувати не вміють, але вони будуть показувати усі двері, і незрячий буде рахувати і зайде у ті двері, які йому потрібні.
Усі ці переваги добре знає Анастасія: зору в неї немає з народження. На змагання жінка приїхала з міста Малин, що на Житомирщині. Добиралася спершу маршруткою, потім потягом. І все це разом зі своєю помічницею - вівчаркою Діною. Каже: це не так і складно. Набагато важче, коли суспільство неадекватно реагує на незрячих людей.
Анастасія Деменчук, учасниця змагань:
Тому що коли ти йдеш, дуже багато людей говорять, буває ставлять питання: незрячі, а ви що, кудись ще їздите? Або ідеш і тобі кажуть: а ти розплющ очі, ти що, не бачиш? Хоча і з тростиною, і з усім, з амуніцією і з собакою. Все одно люди не розуміють, що це таке.
Усі учасники із завданням упорались, тому й переможців, як таких, нема. А от на ветерана війни Ігоря чекала приємна несподіванка. Оскільки з вівчаркою Лотті чоловік одразу встановив емоційний контакт, собаку йому подарували: щоб надалі була ексбійцеві і товаришкою, і "очима".
Ігор Гулько, ветеран російсько-української війни:
Знаєте, воно на душі радісно, так словами не сказати, якщо коротко і ясно, то я задоволений. Я просто люблю тварин, тому мені легко з ними спілкуватися, але ж вони все одно мають відчувати людину. Так-от ми з нею здружилися.
Наприкінці чотирилапі отримали від організаторів ласощі. Тепер такі змагання в Одесі планують зробити щорічними.
