Напади та утримання заручників: як працюють з терористами в країнах ЄС [ Редагувати ]

Напад на банк у Франції. У місті Гавр озброєний чоловік узяв у заручники 6-тьох людей у банку, проте за кілька годин поліції вдалося вмовити його здатися. Як працюють у такій ситуації в країнах ЄС правоохоронці та журналісти - розкаже Олена Абрамович. 

Жодних інтерв'ю журналістам чи прямих трансляцій з місця події. Про напад на банк та утримання заручників у французькому місті Гавр, телеканали розповідають, показуючи місце події на карті.

Квартал перекрила поліція і перші кадри, як і коментарі з місця події, з'явились уже після завершення операції.

Франсуа Госселін, прокурор Гавра:

Відкрите провадження щодо спроби збройного пограбування та насильницького ув'язнення. Натепер я не маю жодних фактів, за винятком того, що це відома правоохоронцям особа, зокрема, з досить серйозним психіатричним минулим. Якими насправді були його мотиви, дізнаємось після допиту.

Озброєний чоловік зайшов до банку близько 5 вечора. У приміщенні були кілька співробітників та відвідувачів, які стали заручниками. Нападник вимагав звільнити палестинських дітей, незаконно ув'язнених в Ізраїлі. А ще просився в медіа-ефіри. Після годин перемовин він здався. Журналісти не мали доступу ані до нього, ані до заручників. Опитували лише очевидців, які мешкають поряд з банком.

Манон, мешканка сусіднього з банком будинку:

Близько 11:15 вечора я почула якусь метушню. Потім був вигук "Руки вгору!" і так далі. Поліцейські пояснили йому, що нічого з ним не зроблять. А потім цей чоловік вийшов з піднятими руками. Вийшов дуже спокійно, у нього на спині був прапор Саудівської Аравії.

Нападником виявився 34-річний чоловік з біполярним розладом. Він уже був кілька разів засуджений, зокрема, за подібний напад на банк у 2013 році. Та попри таку "багату" історію, ані ім'я, ані прізвище чоловіка у ЗМІ чи звітах поліції - не згадуються. 

І цьому є логічне пояснення - каже викладач брюссельської школи журналістики Стефан Мунс.

Стефан Мунс, професор журналістики Університету Еразмус:

Це частина професійної етики - не згадувати імені чи не робити нападника публічним. Потрібно просто використовувати слово - особа чи чоловік. Бо проблема в тому, що часто мета терориста - стати популярним. І якщо журналісти розказуватимуть про нього, то лише допомагатимуть нападнику.

Спроба журналістів поговорити з терористом може також нашкодити процесу його затримання і тут, в ЄС це добре розуміють. Тому і поліція завчасно перекриває сусідні квартали, і внутрішні закони країн часто забороняють і згадку імені злочинця, і тиражування його вимог.