У закарпатському закладі туристам пропонують відпочинок у компанії котів [ Редагувати ]

На Закарпатті туристам пропонують відпочинок у компанії котів. В одному з місцевих закладів вони живуть уже десять років. Їх усіх врятували від людської жорстокості.

Але зрештою коти перетворилися на справжню пухнасту принаду, кращу за будь-яку рекламу. Познайомилася із ними і Мар'яна Мартин.

Закарпаття - це гори, ріки, ліси, а ще ... коти.

Марина, туристка з Полтави:

Як рай котячий.

Ці пухнастики - жителі одного з відпочинкових закладів на Міжгірщині. Щойно бачать машину - одразу біжать на парковку зустрічати гостей.

Інна Кузьменко, власниця закладу:

Около ста котов. Вот мы остановились на планке 100 котов.

Інна з чоловіком - кияни. 2004 року переїхали жити на Міжгірщину. Тут облаштували туристичний комплекс. І навіть думки не мали розводити котів. Та місцеві жителі вирішили інакше. І почали в кафе підкидати кошенят.

Інна Кузьменко, власниця закладу:

Нам начали возить коробками, мешками, больних, здорових ну, просто по разному і началась катастрофа. На том етапе ми поняли что нужно чтото делать розпечатали бумажку, где написано, что єсть закон україни за жестокоє обращение с животними. Ми установили камери везде на дороге чтоб можна било доказать что именно вася подбросил

Однак це ситуацію не змінило. Інна каже, кошенят знаходили в лісі, серед дороги, у смітниках. Днями працівник закладу Юрій знайшов тваринку в поліетиленовому пакеті просто на березі струмка.

Юрій Гельбич, житель с. Подобовець:

Чую звуки якісь у лісі. Я спустився. Бачу пакет чорний лежить і прямо в пакеті кішечка маленька замотана була. У мене прямо отак все перевернулося.

У кожного з цих котів своя історія. От, наприклад, Леопольд. Рік тому він сам прийшов у кафе просити допомогу весь обдертий і з поламаним хвостом. Тут його виходили й нині саме кафе - його дім.

Усю сотню котів на прізвиська знає Олена.

Олена Угіль, доглядачка котів:

Вот ето в нас Ася бегаєт, красавица наша. Там где-то Маруська била. Вот, Вася сидит. У каждого свои повадки, у каждого характер.

Олену жартома в закладі називають котячою мамою. Вона за ними доглядає, лікує та годує.

Отовсюду бегут - несутся, когда они голодние.

У раціоні - корм та каша з рибою. Двічі на рік сюди приїжджає ветеринар. На утримання притулку щомісяця йде майже 40 тисяч гривень. Спочатку коти жили просто в кафе. Нині в них власний дім у дворі. А в планах господарів - розширення котячих апартаментів.

Інна Кузьменко, власниця закладу:

Ми мечтаем построить котив хутор, ето будет очень интересное местечко с уникальним дезайном, где всьо будет виполнено в кошачем стиле.

Ці коти стали справжньою візитівкою Міжгірщини.

Марина, туристка з Полтави:

Любов до тварин треба з самого дєцтва розвивати, того дитина моя дуже тут до кішок, до собачок

Інна обожнює тварин. Однак 100 котів - це вже занадто й для неї. Наразі найбільша її мрія - знайти сім'ю для кожного з чотирилапих.