Мільйони людей втратили посади: на яких роботах працюють переселенці [ Редагувати ]

Податки, які сплачують роботодавці, - це відчутна стаття доходів у бюджет. І внесок у нашу перемогу. Бо економіка має працювати. І люди - повинні мати роботу. Зараз мільйони людей втратили свої посади. Але є ті, хто допомагають людям скористатися своїм конституційним правом на працю - і у важкі часи війни дає їм роботу.

Вадим - працює офіціантом у цьому кафе лише два місяці. Але вже і в меню орієнтується вправно, і навіть вподобання деяких засвідників вивчив. Замовлення приймає швидко. Та ще й слівцем із гостем не забуває перекинутися. 

Вадим, офіціант:

Мене прийняли сюди. Я дуже радий. Гарний колектив. У нас дуже зручний графік. 

Вести бізнес у час війни - не легко, розповідає власник закладу - Віталій Заводовський. Але попри все - бере на роботу людей. І це - його особистий внесок у майбутню перемогу. 

Віталій Заводовський, власник кафе:

Всі ми повинні працювати на одне, на перемогу. Той, хто знаходиться в тилу, в першу чергу бізнес, він має створювати нові робочі місця, сплачувати вчасно заробітну плату, сплачувати податки.

Від початку війни лише в цьому кафе знайшли роботу семеро біженців - з Києва, Маріуполя, Харкова, та Бердянська. Хтось попрацював кілька місяців - і вже повернувся додому, а хтось - лише береться до роботи. 

Данило, переселенець із Харкова:

Близько трьох тижнів тому я почав шукати роботу. Звернувся до центра зайнятості. І вони мене направили сюди. Моє стажування десь тиждень тривало, поки я вивчив весь бар, і от працюю тут вже тиждень.

Вивчати географію України - за містами, звідки родом працівники, можна і в цьому ресторані Івано-Франківська. Переселенців тут - третина. Станіслав - із Маріуполя. Хлопцеві лише вісімнадцять, він студент і майбутній моряк. Але замість ходити у море, поки - смажить стейки в хоспері. 

Станіслав Гуртовенко, переселенець із Маріуполя:

Грошей не дуже багато, в Маріуполі в мене тепер нема ні домівки, і речі всі там. І без заробітної плати теж…І батькам хочеться допомогти. І собі. Тому якось треба розвиватися. 

Для хлопця - це перша офіційна робота. Знайшов її через оголошення в інтернеті. Каже: перебирати особливо не довелося. Бо в нього поки ні освіти, ні досвіду. 

Станіслав Гуртовенко, переселенець із Маріуполя:

Почав шукати всякі оголошення, що треба там офіціанти, на кухню. І ось заклад сказали... є досвід, я кажу ні. Ну ми тебе навчимо всьому. Прийшов, навчили. Взяли і допомагаю Сергію, вчуся. 

Сергій, якому допомагає Станіслав на кухні - це шеф-кухар. І він теж не тутешній. 

Віталій Качмар, директор ресторану :

Є  у нас шеф-повар із Запоріжжя, він вже заняв таку ячейку незамінності. Без нього нам вже буде важко. Він професіонал своє справи…

Директор закладу - Віталій - каже: насправді, жодних умов - переселенець чи навпаки - місцевий під час прийому на роботу не виставляли. Головне, аби людина хотіла працювати. 

Віталій Качмар, директор ресторану:

Багато повиїжджало людей. І була проблема з кадрами, з професіоналами. 

Однак усе ж зараз вакансій менше, аніж них, хто шукає роботу. Рівень безробіття в країні - різко зріс. Це й зрозуміло: через війну багато підприємств просто закрилися. Тож ті, хто зараз дає людям роботу - підтримує не лише їх, а й цілу країну.