У постійному страху живуть мешканці Галицинового, на Миколаївщині: історії людей, які не виїхали [ Редагувати ]
У постійному страху живуть мешканці Галицинового, на Миколаївщині. Це село лише у кількох кілометрах від позицій російських окупантів. Утім, попри постійну небезпеку жителі гуртуються, відновлюють зруйновані будівлі та продовжують працювати. Історії людей, які не змогли залишити свої домівки, дивіться у сюжеті Наталі Сінченко.
Наталя Сінченко, кореспондентка:
Розбитий дах, вибиті шибки, зруйновано кілька стін у цьому будинку. Він вже не природний для життя людей. Ось так виглядає "русский мир" у селі Галицинове, що на Миколаївщині. Ну, а це власне один із уламків, який прилетів навіть у сусідні будинки, після влучання ракети, саме у той будинок. На щастя, ніхто не постраждав, але це могло коштувати якогось життя.
Це оселя пані Галини. Жінка дякує долі, бо всі залишилися живі. Коли в дім влучила ракета, вона сама була в магазині, а діти, які залишилися в хаті, встигли сховатися за диван.
Галина - жителька с. Галицинове:
Я малих оставила, а сама пішла по хліб. Я кожен ранок хожу по хліб. Ну я думаю, та я бистро, я завжди. Забіжу, взяла і прибігла. Я тільки у магазин забігла : і прильот за прильотом.
Таких постраждалих хат у цьому селі - десятки. Чи не щодня тут лунають вибухи. Пані Любов була на роботі,коли уламки від ракети прилетіли на її подвір'я. Жінка повернулася додому і побачила розбитий сарай, тоді й зрозуміла - могло бути гірше! Бо ж через обстріли гинуть люди.
Любов - жителька с. Галицинове:
Ну мені не багато так, сарай, летню кухню розбили фронтом, і там немножко сарайчика. Багато загиблих там. Два чи три чоловіка. Не знаю. По тій стороні.
Крім приватного сектору ворог гатить по місцевій школі, були влучання у пожежну частину і стадіон. А в один із днів рашисти двічі поцілили у церкву.
Сергій - житель с. Галицинове:
З нами якраз двоє хлопців були. Вони закінчили кришу. Рано вранці попали в кришу. Хлопці збирали інструменти. Вже почали убирати трохи. І пів першої воно знову прилетіло. Але Слава Господу - втікали. Сховалися. Но лягло хорошо.
Настоятель храму Отець Міхаїл розповідає, що доводиться проводити службу під звуки канонади. Та й прихожан поменшало, багато хто виїхав, не витримавши, що вибухає знов і знов.
Отець Міхаїл - настоятель церкви у с. Галицинове:
Дуже мало приходять, бо повиїжджали. А я вже ночую не тут. А ходжу до людей. Я вже не ночую тут десь від Благовіщення. У Прибузькому ж розбомбили церкву. То вже до людей ходжу ночувати.
Мешканці Галицинового гірко жартують: за обстрілами рашистів можна звіряти годинники.
Сергій - житель с. Галицинове:
Врем'я можно було по ним перевірять. Прилітало і утром, і вечером всегда. Касетні снаряди прилітали.
Щоправда, констатують селяни, нині стало трохи тихіше, є можливість підлатати зруйновані будівлі.